Вона не лише працює, а ще й мріє! І мріє тільки про це — про президентство. Її мрія всепоглинаюча, полум’яна — варта поеми.
На з’їзді своєї партії «Батьківщина» вона чітко розтлумачила, що в часи Майдану, у 2004 році, народ, жадаючи свого, народного Президента, мудро заглянув на шість років уперед — у 2010–й! Що й справдиться тепер.
Тож виступаючи перед учасниками Світового конгресу українців, вона вважала зайвим уточнювати, хто саме має бути єдиним кандидатом від демократичних сил. Зате зробила наголос на відмінностях виборчої ситуації, яка, мовляв, у 2010 році значно складніша, важча, ніж у 2004–му. Але, перераховуючи відмінності, вона оминула одну, дуже суттєву, тодішню атмосферу масованої дисакредитації (навіть цькування!) кандидата від демократичних сил, апогеєм якої став замах на його життя. Може, вона забула? Аж ніяк. Чому ж змовчала?
Жодного сумніву, що, приміряючи роль всенародного Президента, вона підсвідомо гонить від себе саму думку про ту Голгофу, яка випала на долю Віктора Ющенка, і що з нею могло б таке...
А варто порозмірковувати.
Наразі у моду входить словесний штамп — «ефективний політик». Прийшов із Росії. Там Павловський навіть створив «Фонд ефективної політики». Звісно, ефективний політик Путін. В «ексклюзиві» для Сталіна — «ефективний менеджер», усе ж таки ключове слово «ефективний». «Ефективним політиком», як ми чули, назвав Путін у Москві Юлію Тимошенко. І ми бачили, як два ефективні політики, можливо, трішечки мстиві, але саме трішечки, бо відомі слова Путіна про себе — мовляв, хто нас образить, той більше трьох днів не проживе, напевне, містять елемент самореклами. Як і твердження про неї, ніби вона мстива, як фурія, — отже, Фурія Володимирівна є перебільшенням: заради красного слівця.
Отже, в Москві два ефективні політики дозволили собі усміхнутися, ба, навіть похихотіти (вона) над якимось неефективним політиком. Нормальний стан речей. Абсолютно.
Однак ситуація нагадує сюжет байки «Ворона і Лисиця». І ми всі свідки того, як шматочки сиру із дзьоба Ворони падають до ніг Лисиці. Це і нафтопровід «Одеса—Броди», газова угода, відставка міністрів — оборони (з навмисним, як кажуть, скороченням витрат на Збройні сили) та закордонних справ... Навіть недопущення будь–якого «українського акценту» при святкуванні річниці Полтавської «баталії». Мер Полтави, БЮТівець Матковський заборонив встановлювати пам’ятник Мазепі, відмовився від погруддя Карла XII, яке привезли шведи. Тож дійство відбулося суто «по–наришкінськи». До речі, коли у ВР «нашоукраїнці» організували збір пожертв на пам’ятник Мазепі — БЮТівці не дали жодної копійки.
Чи не дійде черга й до найбільш ласого шматка сиру у дзьобі Ворони — української газової труби?!
А тепер усе ж таки спробуємо уявити, що було б, якби вкрай самозакохана Вона опинилась на місці Віктора Ющенка, так би мовити, у його шкурі, — буквально. Поза сумнівом, це була б катастрофа, дійсно «всьо пропало!», «п...», — словами самої леді Ю (останнє — на камеру!). Але ж Віктор Ющенко був не менш «фотогенічним»! Між іншим, якби не стала Вона Тимошенко, то «автентичне» Гриньян було б для неї, як для Гітлера Шікльгрубер або для Сталіна — Джугашвілі.
Уявімо іншого ефективного політика, її московського колегу. Хоч і чутно, ніби він із діоксином «на ти», а напевне відчував би постійний психологічний тягар, дискомфорт, часом на межі сумніву у власній ідентичності, особливо перед дзеркалом... (Тема для психологів). А в офіційних кабінетах підлеглі чіпляли б його колишні портрети, та навряд чи ці маніпуляції додавали б йому наснаги. Як і будь–кому...
А ми — шануймося! Хай щастить Україні!