Господін президент, ви виявили щодо України агресію, наразі вербальну, себто виражену у словах, а не в танках на вулицях наших міст. Але від слів до діла в такого варвара — один крок. Та хамства ми не боїмося й за свою свободу готові стати плечем до плеча.
Ви хочете включити Україну до складу своєї імперії та вирішити таким чином частину проблем, які стоять перед Росією. Тому ви й оголосили тендер на посаду Президента України.
Недаремно поет Тютчев писав: «Умом Россию не понять, аршином общим не измерить...» І сьогодні сусідські діячі (Путін, Медведєв, Жириновський і Затулін) полюбляють нахвалятися винятковістю, самобутністю, «особенной статью» Росії. Та чи не краще звернутися до «братів–українців» із вибаченнями: за вкрадену історію; за зраджені Переяславські домовленості; за знищення тисяч жінок і дітей у Батурині, а потім мільйонів — по всій Україні; за розорення та знищення Запорозької Січі; за примусове виселення мільйонів українців з їхніх земель; за декілька штучних голодоморів; за знищення мільйонів українських патріотів, літераторів, митців; за привласнені матеріальні, культурні та духовні цінності українського народу...
Ми хочемо й вимагаємо, щоб нарешті Москва подякувала українському народові за те, що впродовж сотень років мільйони українців примусово працювали на розбудові Московії; за те, що мільйони українців поклали свої голови, захищаючи її інтереси. Значну частину володінь Москви на Півночі, в Сибіру, на Далекому Сході й у центральній частині було надбано рабською та безкоштовною працею людей, які були виселені на каторжні й табірні роботи з України і сусідніх республік...
І тепер єдиною країною, де ще триває колоніально–імперіалістична агонія на початку третього тисячоліття, залишається Московія, якій дуже хочеться крові, особливо чужої.
Злочини, які чинила московсько–більшовицька влада в Україні у XX столітті, коштували нам більше 35 млн. жертв. Ось такими були дружні, «братерські» обійми. Україна мусить виставити офіційний рахунок за все те зло, заподіяне Росією впродовж століть. Нормальні дружні відносини з Москвою можливі лише після офіційного покаяння та визнання вами всіх злочинів проти українців і людства...
З тієї моральної та духовної безодні, до якої ви потрапили, як свідчить історія, самі не виберетеся. Вас можуть урятувати сусіди, і в першу чергу — українці та білоруси, яких ви називаєте «братами». Але позбудьтеся імперських звичок і амбіцій. Як мінімум, ви цього мусите хотіти, і як максимум — не знищувати тих, хто вам допомагає.
І насамкінець. Варто вам прислухатися до одного зі своїх тверезо мислячих співвітчизників — С. Тетерина: «Ради всего святого на земле, прошу вас, братья мои русские, угомонитесь, хватит нам «единой и неделимой», самой огромной и страшной! Пора, наконец, уважать и другие народы, особенно если мы пришли в их дом».
Господін президент, прочитайте цього листа, заспокойтесь і залишіть Україну в спокої. Налагодьте добросусідські відносини і дайте російським українцям все те, що мають росіяни в Україні. Платіть за базування ЧФ у Севастополі європейські ціни, не зазіхайте на ГТС. По–братськи поділіться золотим та алмазним запасом, що залишився від колишнього СРСР. Поверніть забрані гроші «Ощадбанку», віддайте 20 відсотків морського флоту Україні (що належав СРСР). А основне — поверніть Україні її етнічні землі: частину Курщини, Воронежчини, Білгородщини, Ростовщини, Старобувщину і Кубань. Проведіть демаркацію і демілітацію кордонів у цих межах між Україною та Росією.
Доведіть, що ви, господін президент, хочете добросусідських братерських відносин з українським народом.