Диво «мейд ін Чайна»

Сьогодні Китайська Народна Республіка відзначає 60–ту річницю з дня свого утворення. Ці шість десятиліть історії Китаю були насичені значно контрастнішими та суперечливішими подіями, ніж відповідний проміжок часу в історії більшості інших країн світу. Китай потроху стає однією з головних потуг світу, а товарами із країни, де не так давно гуляли хунвейбіни, завалені прилавки у найдальших закутках світу. 60–річний ювілей — привід згадати та вшанувати історію прориву «мейд ін Чайна».

Демонстрація військової сили

Головною подією ювілейних урочистостей стане військовий парад в Пекіні на сумнозвісній площі Тяньаньмень, де у 1989–му танки задушили демонстранцію студентів. Китаю вже немає потреби доводити світові свою економічну потугу, а продемонструвати свою військову міць — варто. Під час параду КНР продемонструє частину своїх найновіших озброєнь, які, за твердженням китайського керівництва, можуть конкурувати з військовими арсеналами найбільш розвинених країн світу.

Такі паради Китай організовує лише раз на 10 років, на чергові круглі дати. «52 типи військової техніки на параді будуть стовідсотково китайської розробки та виробництва, а 90 відсотків із них демонструватимуться вперше, — повідомив речник командування парадом генерал Гао Дзяньгуо. Міністр оборони Китаю Лянь Гуаньлі додає, що китайські можливості в галузі озброєнь за технологічними критеріями вже тепер дорівнюють західним.

Китайська народно–визвольна армія продемонструє на параді літак–винищувач J–10, танки останнього покоління, важку авіацію та найновіші зразки міжконтинентальних балістичних ракет. Міністр оборони пообіцяв, що парад покаже «картину потужних, цивілізованих та переможних зброй­них сил».

Міжнародні військові спостерігачі будуть стежити за цим дійством з особливою увагою, щоб переконатися, чи Китай не презентує протикорабельних ракет, які можуть змусити Сполучені Штати переглянути свою політику оборони Тайваню та викликати велику тривогу в Японії, пише газета «Таймс оф Індія». Відповідно до річного звіту Пентагону, реформування військової промисловості та імпорт зброї «надали Китаю можливість розвивати власне виробництво надсучасних систем зброї, як–то ракет, винищувачів та військових кораблів». Але Вашингтон надалі вважає, що його військові сили мають перевагу над китайськими.

Китайська синусоїда: провал і підйом

Китай оформився в Китайську Народну Республіку після повної перемоги на континентальній частині комуністів на чолі з Мао Дзедуном. Від дати свого заснування і до кінця 70–х Китай був тоталітарною країною сталінського типу. «Культурна революція» 60–х років сприяла ізоляції КНР від зовнішнього світу та стала причиною неймовірного зубожіння населення країни. Але після смерті Мао та краху маоїзму, у 80–х роках, партія почала економічні реформи, які полягали у відході від планової економіки та процесі поступового відкриття світу. Державний устрій почав зміщуватися від тоталітаризму в напрямі авторитаризму. Архітектором і провідником такої політики був Ден Сяопін, який проголосив курс на соціалістичну ринкову економіку.

У 80–х та 90–х роках настала певна лібералізація громадського та культурного життя, заможні китайці отримали можливість подорожувати світом. Ще раніше партія почала відправляти на навчання до кращих світових навчальних закладів тисячі молодих людей, які після повернення до країни склали рушійну силу прогресу, створили новий клас топ–менеджерів, своєрідну буржуазну еліту країни. Велику роль у відродженні країни відіграла китайська еміграція, спричинена зокрема й забороною мати на батьківщині більш як одну дитину.

Початок індустріалізації КНР став причиною найбільшої у світовій історії внутрішньої міграції: з сіл до міст переселилися 140 мільйонів китайців.

Теперішній державний устрій Китаю номінально залишається соціалістичним, але на практиці — це капіталізм ранніх стадій, тобто без характерних для розвинених країн Заходу соціальних гарантій для населення. Роль контролюючої та керівної сили в такій системі надалі належить партноменклатурі. Характерними рисами економічної системи Китаю є залежність від закордонних інвестицій, а їх не бракує, та від експорту, а його рівень є найвищим у світі.

У внутрішній політиці компартія здійснює авторитарне правління, підтримуючи серед населення крайньо націоналістичні настрої, придушуючи опозиційні рухи та виступи нац­меншин, зокрема тибетців та уйгурів.

Реформи були продовжені наступниками Ден Сяопіня — Цзян Цземінем (з 1993 року) і Ху Цзиньтао (з 2002 року). Останній зосередив у своїх руках вищі партійні, державні та військові посади і довів китайську модель до повного авторитаризму.

Попри духовну несвободу, економіка Китаю є найдинамічнішою у світі. Середні річні темпи зростання ВВП з 1990 року і до початку світової економічної кризи становили 9–10 відсотків. Станом на 2007 рік номінальний ВВП країни сягнув 3,38 трлн. доларів, що ставило Китай на третє місце після США та Японії. А за обсягами ВВП, який розрахований за купівельною здатністю валют, Китай посідає друге місце після США вже тепер. Постійно зростають валютні резерви та обсяги зовнішньої торгівлі. За прогнозами експертів, Китай стане другою за обсягами виробництва економікою світу до 2015 року, і першою — до 2050–го.

МІНА СПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ

Критики китайської моделі вказують, що Китай створив свою потугу на нещадній експлуатації своїх громадян та тотальному нищенні природного середовища, що головні прибутки стікаються в руки партноменклатури та промисловців, які пов’язані з владою. Наприклад, у Китаї нараховується 320 тисяч осіб, статки яких становлять п’ять і більше мільйонів доларів. 90 відсотків із цих доларових мільйонерів належать до компартії або перебувають у близьких відносинах із її представниками. Економічне зростання супроводжується зростанням політичної та соціальної нестабільності. Економічний бум торкнувся лише мешканців прибережних східних провінцій Китаю, а населення решти регіонів далі переживає бідність.

Прірва між «двома Китаями» всередині країни постійно ширшає, і саме це є тією міною, часовий механізм якої вже клацає під «китайським чудом».