У понеділок у Будинку кіно розпочався єдиний у СНД Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК–2009». За світовим рейтингом, він визнаний одним із найкращих. Нагадаємо, що, по–перше, «КРОК» через рік проходить то в Україні, то в Росії і має два президенти — Давида Черкаського з українського боку і Едуарда Назарова з російського. По–друге, фестиваль крокує, пливучи. Цього року провідні творці й шанувальники анімаційних фільмів зібралися на кораблику «Зірка Дніпра» і рушили з Києва до Запоріжжя із зупинками в Херсоні й Севастополі, а закінчать вони свою анімамандрівку в Одесі, де й визначатимуть володаря гран–прі. До призів і дипломів журі (очолює суддівську раду голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач) уперше вирішило додати особливий приз імені Олександра Татарського «Пластилінова ворона» — «За вищий пілотаж».

26 вересня нове керівництво Спілки кінематографістів України «перезавантажувало» столичний Будинок кіно. На 18.00 вечора в кожному залі та коридорі штаб–квартири кінематографістів відбувалося якесь дійство: у Синьому залі на другому поверсі показали півгодини вітчизняних мультиків у рамках фестивалю «Крок», потім презентували п’ять перших короткометражних «арабесок» альманаху «Мудаки», які створює компанія «Артхаус–трафік», у малому залі студенти–першокурсники Юрія Терещенка з режисерського курсу Інституту екранних мистецтв КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка–Карого показували свої курсові роботи в програмі «Світовий сонет та власні фотофільми», студенти–оператори з «Поплавка» в коридорі змонтували виставку своїх фоторобіт. Студенти інституту кіно імені Івана Миколайчука зробили чудний хепенінг.

Цьогорічний XIV фестиваль «Міжнародні дні джазової музики» організатори від самого початку задумали зробити веселим — всупереч кризовим суспільним настроям. А тому виконавців підбирали таким чином, щоб їхня творчість викликала усмішку, й увагу умисне акцентували ще й на житті музикантів, а в післяконцертному прес–таймі неодмінно звучало прохання до кожного розповісти про веселий випадок із життя.

На 66–му Венеційському кінофестивалі Ксенія Раппопорт не мала відбою від прихильників і журналістів. Перші вимагали автографів, другі — інтерв’ю від росіянки, котру, як дехто інтуїтивно відчув, відзначать на цьогорічній мострі. Але... «На жаль, я не володію своїм часом тут», — ніби вибачаючись, відповідала вона журналістам і кивала на прес–аташе, яка опікувалася перебуванням актриси на Лідо. Коли ж на церемонії закриття оголосили, що «Кубок Вольпі» за найкращу жіночу роль отримала Ксенія Раппопорт, актриса не стримувала емоцій. Здивування, радість, легка паволока сліз на очах і нестримний потік слів подяки — ну як справжня італійка. У Венеції вона дефілювала у вечірній коктейльній сукні, у Києві — куди приїхала на фестиваль пам’яті Давида Боровського — у відповідному денному костюмі: сорочка, брюки й чобітки. Вважаєте, це зауваження — зайва деталь світських хронік? Аж ніяк! У цьому також актриса й жінка Ксенія Раппопорт — аристократична натура без невмотивованих претензій. Такою ми побачили її під час спільного журналістського інтерв’ю в Києві напередодні вистави «Дядя Ваня» (санкт–петербурзький Малий драматичний театр), в якій Ксенія Раппопорт грає красуню Олену Андріївну.