Тепер не дуже віриться в те, що на місці Тисова колись буяли нетрі Східних Бескидів, де ховалися від золотоординців втікачі з руських земель. Мабуть, із тих часів тут добре попрацювали лісоруби (перша письмова згадка про село датується 1464 роком), бо нині в долині річки Сукіль і на довколишніх пагорбах не те що дефіцитного тису ягідного не видно (від цього дерева нібито походить назва села), а й традиційних смерекових лісів не густо. Зате людей побільшало. Під час останнього перепису тисівчан нарахували понад три тисячі осіб. І не тільки християнських душ. Після поразки в 1672 році татарської кінноти у битві з вояками польського короля Яна Собєського під Журавно багатьох підданих кримського хана розселили в Галичині, зокрема в Тисові. «Саме в цей час у селі, — стверджує місцевий краєзнавець Ірина Пилипів, — виник новий присілок Тирчів, заселений полоненими татарами. Сама назва Тирчів, як і прізвища Пукас, Турмис, Фенджерин, Кайлик, Булюк, Буджерин, Риндзак та інші мають тюркське походження. В окремих тисівчан і сьогодні проглядаються монголоїдні риси».