Скіфи в асортименті

Ілюстрований атлас. Стародавній світ. Се­ред­ні віки. — К.: Ма­хаон–Україна

За цією книжкою навчають початкам історії англійських дітей. Навчають цілком у дусі нової «залізної завіси» — цього разу європейської. Європа для авторів існує винятково в межах нинішнього Європейського Союзу: на схід від Карпат — суцільна пустка. Це для Геродота ці землі були Великою Скіфією, а для нинішніх «картографів» грецький історик не указ. Щоправда один єдиний раз фігурка скіфа таки з’являється, але десь так на місці сучасного Азербайджану. У Подніпров’ї ж, учать своїх дітлахів британці, нічого не було ані до того (Трипільська цивілізація), ні після (Київська Русь). А події тих часів змальовано в геть екзотичний спосіб: «1241 року монголи перемогли європейські армії в Польщі та Угорщині». Новації педагогів–істориків можна було би вважати за такий собі англійський гумор, але навіщо таку книжку перекладати для українських дітей?

Джеффрі ПАРКЕР. Істо­рія світу. Атлас. — К.: Картографія

Ще один англійський зразок популярної історії — цього разу помітно поважніший. Карти тут справжні, а не приблизно–умовні, як у попередній книжці; коментарі — зважені й без дилетантських «відкриттів». Видання, як–то кажуть, пройшло випробування часом: його регулярно додруковують у Великій Британії уже 30 років і переклали у 15 країнах. Розділи, що стосуються української історії, розширені в порівнянні з оригіналом. Але тим–таки скіфам знову не поталанило: «Давній індоєвропейський кочовий народ Північного Причорномор’я», — тут знову знехтувано Геродотом, котрий писав і про скіфів–орачів.

Великі таємниці; Ве­ликі подвиги. — К.: Ма­хаон–Україна

До укладачів таких збірок цікавих фактів важко висувати якісь претензії — ці видання завжди будуть фрагментарні й смакові. Але претензії можуть і мають бути до видавців. Якщо іноземні автори зовсім не зобов’язані дбати про історичну пам’ять котроїсь конкретної нації, то вітчизняні видавці, не переобтяжуючи себе згадкою про аналогічні факти своєї минувшини, фактично обкрадають власних дітей. У «Великих таємницях» є розділ «Загублені міста»: і як у книзі для української авдиторії не згадати про загадкове Майданецьке? Або тут же йдеться і про геть легендарні географічні артефакти — Атлантиду та Ельдорадо. Так тоді варто писати і про таємничі Гелон та Герри. Так само в розділі «Скарби» вражає відсутність згадок про Товсту Могилу або Чортомлик, а в розділі «Мумії» — про мощі Іллі Муромця у Києво–Печерській лаврі. А коли йдеться про великих мандрівників, то видно, що представленим тут постатям нічим не поступається «забутий» авторами і видавцями Миклухо–Маклай...

Україна і світ: стародавні цивілізації (з давніх часів до 500 р. до н. е.). — К.: Кріон

На щастя, маємо також книжку, яка відповідає усім вимогам науково–популярного викладу та сучасного дизайну (авторський колектив під керівництвом археолога М.Відейка). Історію людського життя на території сучасної України реконструйовано від кам’яного віку: «Важко простежити шлях, який пройшли із африканських рівнин предки істот, сліди яких виявлено на стоянці Королеве у Закарпатті. Їх вік вимірюється майже мільйоном років». Читач не без подиву дізнається, що «на сьогоднішній момент відомо близько 200 стоянок неандертальців в Україні». Окремий розділ — Трипільська цивілізація, котра існувала на величезній території від нинішньої Румунії до середнього Подніпров’я, причому половина з 4500 археологічних пам’яток цієї культури знаходиться в Україні. Вельми цікаві й деякі висновки авторів щодо етногенезу нинішніх співвітчизників: «Уклад життя й способи ведення господарства на Волині, наприклад, до середини минулого століття залишалися тими самими, як і три–чотири тисячі років тому... В цьому регіоні найбільш повно зберігся древній антропологічний тип, формування якого сягає, можливо, ще часів трипільської культури».

Найбільша принада цієї книжки — одночасний розгляд історичних подій в Україні і тодішньому світі. Древня геополітика оживає, й ми бачимо, яку, приміром, роль зіграли скіфи в історії Ассирії та Вавилону (територія нинішнього Іраку), а їхні попередники кіммерійці — в долі давніх мешканців сучасної Туреччини.

Б. М. МОЗОЛЕВСЬКИЙ. Скіфський степ. —  К.: Темпора

Археолог Борис Мо­золевський — це український Шліман. Він знайшов цвіт папороті — Золоту пектораль. За формою ця книжка — про археологічні експедиції, в яких брав участь дослідник. За суттю — Геродотова історія скіфів, покладена на археологічні факти. Як колись письменник Іван Шаповал, розповідаючи про історика Дмитра Яворницького, фактично заново відкрив читачеві світ запорозького козацтва, так Б.Мозолевський відкрив нам скіфів. Часом його розповідь набуває суто детективних рис, особливо коли йдеться про пограбування скіфських могил (що почалося іще за сарматів). Часом читач разом з автором вражено німує перед загадками цього легендарного народу. Ось, до прикладу, про розкопки Товстої могили (де й знайшли пектораль): «Могилу було колись споруджено протягом 4, щонайбільше 8 днів. Знімали ж ми її за допомогою потужної сучасної техніки майже протягом місяця». А насамкінець — дивовижний висновок історика, котрий все життя спілкувався зі скіфами, сказати б, на дотик: «Причина безодні наших сьогоднішніх суспільних бід — не політична і не економічна криза, а так само, як і у скіфів, — криза ідеології, криза суспільної свідомості».

Сергій ПРАВДЕНКО, Анна ПРАВДЕНКО–АЛЕКСАНДРУ. Кіноромани: Скіфи; Слов’янське щастя; Іван та Карина. — К.: Щек

Перший із вміщених тут сценаріїв — це мильна опера на тему переказів зі скіфської історії. Побудовано його за схемою старих радянських бойовиків: дурні «німці» й супермени «наші». «Німці» — це римляни, які окупували Херсонес. «Наші» — скіфи, які мирно торгують із херсонесцями. Під час одного з ярмарків спалахує кохання між сином скіфського царя та донькою одного з правителів міста. Та окупанти не сплять — їхній спецназ викрадає нареченого. Юнак із задатками Геракла, ясна річ, тікає; його ловлять — і знову римські спецагенти масово накладають головами. Тим часом наречена сумує, як Ярославна: «Кому хочеш за тебе очі видряпаю», — обіцяє аристократка далеким ворогам. А скіфський цар карає на горло шпигуна, конкретно пояснюючи тому логіку своїх дій: «Без образ». Зустрінемо ми тут і гетеру–патріотку, що намагається врятувати Херсонес, й інші кітчеві зваби, а головне — все відбувається швидко й «наші», зрозуміло, перемагають. Тобто, для постановки картонного серіалу цього тексту цілком досить. Буйно квітує наприкінці й кохання. Причому, між усіма. Аж так, що у доньки того самого скіфського царя знаходиться чоловік на ім’я Ант, а на руках у нього первісток на ім’я Кий. В обох на головах оселедці.

Леонід ЗАЛІЗНЯК. По­ходження українців: між наукою та ідеологією. — К.: Темпора

Автор — завідувач відділу кам’яного віку академічного Інституту археології — доказово, а головне популярно доводить, що «автори чисельних псевдонаукових версій походження українців, як правило, плутають українців з їхніми археологічними та історичними предками». Чи походимо ми від трипільців? Історик вважає, що колись давно відбулося «змішування трипільців з найдавнішими індоєвропейськими скотарями... Відносно високий зріст та міцна статура більшості українців — це спадщина індоєвропейських скотарів, а «чорні брови, карі очі» — трипільців». А як бути з аріями? «Арії» («арійці»), які так часто згадуються в аматорських версіях походження українців, — це інша гілка індоєвропейців, аніж та, до якої відносяться слов’яни». А щодо пізніших антів? А це — «слов’янізовані іранці». Ну і, звичайно, є тут про «три братні народи»: «Північні слов’яни (поляки, білоруси, росіяни) разом із балтами належать до іншого, так званого віслянського антропологічного типу, який характеризується світлим забарвленням волосся, очей, шкіри, відносно невисоким зростом, значною шириною обличчя, часто довгою головою».

НОМІНАЦІЇ «ДИТЯЧЕ СВЯТО» — «МИНУВШИНА»

1. Україна і світ: стародавні цивілізації (з давніх часів до 500 р. до н.е.). Сер. «Україна: історія великого народу». — К.: Кріон, 216 с.(п)

2. Б. М. МОЗОЛЕВСЬКИЙ. Скіфський степ. —  К.: Темпора, 92 с.(с)

3. Леонід ЗАЛІЗНЯК. Походження українців: між наукою та ідеологією. Сер. «Likbez–абетка». — К.: Темпора, 104 с.(о)

4. Джеффрі ПАРКЕР. Історія світу. Атлас. — К.: Картографія, 192 с.(о)

5. Великі таємниці; Великі подвиги. Сер. «Енциклопедія відкриттів і пригод». — К.: Махаон–Україна, 184+160 с.(п)

6. Сергій ПРАВДЕНКО, Анна ПРАВДЕНКО–АЛЕКСАНДРУ. Кіноромани: Скіфи; Слов’янське щастя; Іван та Карина. — К.: Щек, 752 с.(п)

7. Ілюстрований атлас. Стародавній світ. Середні віки. — К.: Махаон–Україна, 96 с.(п)