Розберемось з дефініціями
По–перше, зауважимо, що називати «Київенерго» і «Київводоканал» комунальними підприємствами не є правильним. У лінгвістиці це називається метонімією — переносом значення за аналогією. Згадані компанії виробляють продукт, який належить до житлово–комунального господарства, тому їх автоматично записують до цієї ж сфери. «Київводоканал» — це відкрите акціонерне товариство, а «Київенерго» час від часу змінює статус (останнє актуальне визначення — ВАТ), хоча найчастіше його назву супроводжує абревіатура АК — акціонерна компанія. Факт той, що обидва підприємства є, як–то кажуть, самостійно господарюючими суб’єктами, на які не має впливу ані Київрада, ані громада міста.
Щоправда, частина акцій «Київводоканалу» таки належить територіальній громаді Києва, але їхня кількість (близько 20 відсотків) не дозволяє мати на процеси вирішального впливу. Колись 12,7 відсотка акцій «Київенерго» також належали «комуні», але з часом вони просто... загубились. Зникли невідомо де — розводять руками у Київраді. Столичні депутати точно пам’ятають, що вони не приймали рішення про відчуження цієї частки акцій, але куди в такому разі зникли цінні папери, ніхто не знає. І прокуратура, і депутат–«кличкіст» Іван Плачков досі розбираються у цьому питанні. Наразі — безуспішно.
Що ж стосується державної частки в акціях «Київенерго», то на даний момент вона дорівнює 50 відсоткам плюс одна акція. Проте не так давно Прем’єр–міністр України видала розпорядження про приватизацію низки обленерго. Компанія «Київенерго» потрапила у їх число. Тож, згідно з наказом Тимошенко, до 1 грудня державний пакет акцій «Київенерго» має бути виставлений на продаж. Хоча у більшості країн подібні об’єкти вважають стратегічними і зберігають у власності міста чи держави. Аби в екстремальній ситуації хтось не заволодів, умовно кажучи, рубильником і не завдав шкоди громадянам, шантажуючи їх відключенням води чи тепла.
Водночас відомі на весь Київ ТЕЦ–5 і ТЕЦ–6 є комунальною власністю. Як і більшість бойлерів. Те саме стосується і насосних та водонапірних станцій. Експерти кажуть, що місто цілком може обійтися взагалі без «Київенерго» та «Київводоканалу». Останні буцімто виступають лише перешкодою між містом та його майном. Без «Київенерго» паливо від «Нафтогазу» цілком могло б надходити безпосередньо на теплоелектростанції. Але це вже умовний спосіб дієслова, розглядати який немає особливого сенсу.
Тепленька не пішла
Отже, 50 відсотків плюс одна акція «Київенерго» — нині у власності держави. Решта, відповідно, — у приватній власності. Акціонери «Київенерго» та «Київводоканалу» ніяк не можуть дійти між собою згоди у виробничих питаннях. В ідеалі власники обох підприємств мали б сісти за стіл переговорів та з’ясувати раз і назавжди: або «Київенерго» закуповує воду, підігріває її та відпускає споживачам, а відтак, отримавши плату згідно з встановленими тарифами, розраховується зі своїм партнером за отриманий товар. Або ж підігрівом займається «Київводоканал» і платить «Київенерго» за використану електроенергію.
Нас, споживачів, подібні домовленості мають хвилювати взагалі в останню чергу. Хай два монополісти розв’язують свої проблеми, як їм заманеться — ми вже виконали свою частину угоди, пішовши до ощадбанку та сплативши за комірне. Проте біда якраз у тому, що саме пересічного киянина і хочуть використати в ролі офірного ягняти, якого зжирають двічі. Перший раз — «Київводоканал», який змушує нас платити за воду, а вдруге — «Київенерго», яке вимагає своєї частки за підігрів.
Свого часу було прийняте, мабуть, правильне рішення про створення так званого «Київенергохолдингу». Це була спроба зібрати в одному флаконі всіх подателів основних комунальних благ. Тож до «Київенергохолдингу» ввійшли акції «Київводоканалу» та відкритого акціонерного товариства «Київгаз». Туди ж мали бути залучені й 12,7 відсотка акцій «Київенерго», які належали територіальній громаді і згодом випарувались невідомо куди. У підсумку — ідея, можна сказати, зазнала фіаско.
І холодненька застопорилась...
Коли ж державні акції «Київенерго» пустять із молотка, ситуація аж ніяк не покращиться. Цей продаж матиме значення хіба що для поповнення казни в масштабах усієї країни. Адже кошти від приватизації підуть у держбюджет. Місто ж нічого не виграє.
Якщо говорити про аналогічний досвід на теренах СНД, то приватизація кишинівського обленерго обернулась для жителів молдавської столиці на саму лише неприємність. Іспанська компанія, яка придбала контрольний пакет акцій, була налаштована на витискання максимуму зі своєї «покупки». Боржників безжально відрізали від енергопостачання, а Кишинів жив у режимі суворої економії та суцільній темряві.
Цікаво також, яким чином та на яких засадах новий приватний власник більшості акцій «Київенерго» будуватиме стосунки з «Київводоканалом»? До речі, коли цей матеріал готували до друку, надійшло повідомлення про нову ініціативу «Київводоканалу». Вона стосується холодної води, задля отримання якої «Київводоканал» пропонує укладати тристоронні договори. Згідно з цими договорами, «Київводоканал» виступає постачальником послуги, кияни — споживачами, а ЖЕКи — посередниками.
Воістину, у нас що не день — то радість. Яке відношення мають ЖЕКи до водовідведення — таємниця з таємниць. Хіба житлово–експлуатаційні контори можуть впливати на якість води? На її колір, запах чи хімічні якості? Чим допоможе ЖЕК, якщо рівень води не відповідатиме санітарно–гігієнічним нормам? Пришле водопровідника з вантузом? У нашому місті так багато нісенітниць, що ще одній ми майже не дивуємось. От тільки за посередництво ЖЕКи також захочуть грошей.
Тож вихід один — копати криниці й розводити багаття. Дешево, сердито й екологічно чисто...
ДО РЕЧІ
Поки що теплий вересень проганяє неприємні думки про дощову осінь, епідемії грипу та ледь теплі батареї. Але все це незабаром прийде до Києва. І осінь, і грип (не дай Боже!), і, звісно ж, проблеми з температурою батарей. Про них, власне, і йдеться. Точніше — про опалювальний сезон.
Столичний депутат від фракції БЮТ Владислав Ярцев розповів на останній сесії журналістам, що вперше за тривалий час міська влада не передбачила на проведення опалювального сезону жодної копійки. На ремонт та перевірку комунікацій не виділено ні гроша, зате 100 мільйонів гривень поглине... моніторинг зелених насаджень та інформаційні технології у громадському транспорті, обурювався Ярцев.
Минулого року на ремонт житлового фонду в столиці пішло понад 200 мільйонів гривень, іще 45 мільйонів були перераховані на підготовчі роботи в період опалювального сезону. Цьогоріч столичні пріоритети визначені зовсім інакше.
Якщо ж адміністрація міста вирішила перекласти турботи про опалення на районну владу, то це — програшний варіант. «Більшість районів міста не в змозі самостійно виконати відповідні роботи. Тому перебої з гарячою та холодною водою, електропостачанням, опаленням можуть стати звичним явищем», — вважає Ярцев.
До речі, депутат підкреслив, що підготовка до зими — це не лише теплі помешкання, замінені вчасно трубопроводи та засклені вікна. Це також і відремонтовані дороги. Адже через неналежний стан вулично–шляхового господарства перший же снігопад призведе (як це буває майже кожного року) до повної зупинки транспортної інфраструктури.
Нагадаємо, що станом на 14 вересня акти про готовність до опалювального сезону отримав лише один відсоток (!) споживачів теплової енергії.
