Ангела і «демони»

Знаєте, що є найпомітнішою відмінністю німецьких виборів від українських? Не відмінність партійних платформ, стійкість політичних переконань і навіть не беззаперечна орієнтованість усіх кандидатів передусім на державні інтереси. В око впадає інший підхід до вуличної політичної реклами. Замість клеїти свої плакати на стіни будинків, паркани чи навіть рекламні щити, дбайливі німецькі політики виставляють їх на спеціальних фанерних «триногах» або кріплять до стовпів «прищіпками». Завершилася агітація — і все акуратно приберуть. До речі, вже в понеділок — наступного дня після виборів, призначених на 27 вересня, — німецький центрви­–бор­чком обіцяє оголосити результати. Ні, ми точно не німці.

Про те, як проходить передвиборча кампанія «у них», кореспонденти «УМ» дізнавалися безпосередньо в Німеччині.

Два кольори мої, два кольори

Дві мальовані кицьки — червона і чорна — сплелися в романтичних обіймах. Це не соціальна ініціатива на
кшталт «Країні бракує космонавтів. Кохаймося» і не реклама нового мультика. Так німецька Вільна демократична партія висміює коаліцію блоку ХДС/ХСС (Християнсько–демократичного та Християнсько–соціального союзів) із Соціал–демократичною партією Німеччини. «І так іще чотири роки? Ні!» — закликає ВДП голосувати проти неприродного союзу, який склався у Бундестазі після минулих парламентських виборів.

Восени 2005–го давні антагоністи — ХДС/ХСС на чолі з Ангелою Меркель та СДПН під керівництвом тодішнього канцлера Герхарда Шредера після запеклої боротьби здобули майже однакову кількість голосів (опозиційні «християни» перемогли з відривом менше відсотка). А відтак були змушені погодитися на союз одне з одним, позаяк для створення коаліції з давніми партнерами (відповідно, вільними демократами та зеленими) не вистачало мандатів. Шредер, визнавши поразку, із задоволенням перейшов працювати в російський «Газпром», чим не додав популярності соціал–демократам. Меркель очолила уряд «вужа з їжаком», який, всупереч очевидному внутрішньому антагонізму, досить успішно пропрацював чотири відведені йому роки. Але тепер обидві сили прагнуть скинути ярмо стримування з боку партнера–опонента та увійти у владу разом із природними для себе союзниками.

Червоні і ще червоніші

Політично активним дальтонікам у Німеччині нелегко, адже у повсякденному вжитку партії тут відрізняють частіше за кольорами, ніж за назвами. ХДС/ХСС (рейтинг — 35–37%) — чорні. Ліберальні вільні демократи» (15%) — жовті. Із зеленими (11%) все зрозуміло, а от на червоному фронті ситуація складніша. Віддавна ця барва була закріплена за Соціал–демократичною партією (23%), однак тепер на п’яти СДП наступає радикальніша партія «Ді лінке» — «Ліві» (10%). Німецькі вулиці пістрявіють їхніми яскраво–червоними плакатами із зображенням нинішніх «мажоритарних» кандидатів та Карла Маркса, і щоб якось відрізняти їх від СДПГ, преса іменує «Лівих» «бордово–червоними».

Одним із лідерів «ліваків» є колишній представник соціал–демократів Оскар Лафонтен, який у 1999 році через незгоду з урядовим курсом пішов у відставку і з партійного керівництва, і з уряду, де обіймав посаду міністра фінансів. Через п’ять років, категорично розійшовшись із Шредером, який на догоду лібералам погодився скоротити соціальну підтримку незахищених прошарків суспільства, Лафонтен із великою групою однодумців вийшов із лав СДП і разом із колишніми комуністами Східної Німеччини створив власну політичну силу.

Якщо в 2005–му розлючені соціал–демократи наголошували на тому, що 8,3% «Лівих», здобуті на виборах у Бундестаг, — це голоси протестного електорату, якому байдуже, за кого голосувати, аби проти влади, то тепер «марксистів» доводиться сприймати всерйоз. Особливо вразили результати місцевих виборів у трьох німецьких землях, які відбулися за місяць до парламентських. Тоді як правлячі там «християнські демократи» значно втратили у підтримці, «Ліві» в Тюрингії та Саксонії впевнено посіли другі місця, а в Саарі — третє (після ХДС і СДПГ).

Результати земельних виборів не варто однозначно проектувати на парламентські, адже в Німеччині люди нерідко обирають у місцеві органи влади та в Бундестаг представників протилежних політичних сил. Проте не рахуватися із позиціями «марксистів» для інших учасників виборчих перегонів було б нерозумно. Найбільшою популярність «Лівих» є на території колишньої НДР. І причина тут не в ностальгійних плакатах із Марксом: «бордово–червоні» здобули прихильність своїх виборців передусім соціальними гаслами.

«Раніше ми були забезпечені принаймні роботою, медичним обслуговуванням і стовідсотковою пенсією. А тепер?! З роботи мене звільнили, і нову роботу у свої 54 роки я майже напевне не знайду, адже на вільні місця претендують десятки набагато молодших за мене. Допомога по безробіттю становить менше 400 євро на місяць. А якщо, не дай Боже, захворію, то де знайти гроші на лікаря? Я не комуністка, але голосуватиму за «Ді лінке», — ділиться з «УМ» міркуваннями фрау Крістіна з Берліна.

Здавалося б, що заважає тій же Меркель заради електоральної підтримки пообіцяти запровадити мінімальну зарплатню або податок на багатство? Але так здається нам, звичним до постійного «перефарбовування» й готовності політиків наобіцяти все можливе й неможливе, аби лише пройти у владу. Для прискіпливих німців такі популістські гойдалки неприпустимі, тому праві продовжують виступати категорично проти ініціатив, які після приходу до влади обіцяють утілити ліві, й навпаки.

«Меркелиха», або Вона — точно працює

Попри кризу, популярність чинного канцлера у Німеччині залишається дуже високою. Особливо німці відзначають підтримку владою вітчизняної автопромисловості та великі пільги громадянам, які купують нові авто. Звісно, до головної фрау країни не бракує й претензій. Зокрема, німці обурені зростанням безробіття, підвищенням пенсійного порогу до 67 років та високими податками (і передусім тим, що для простих громадян вони зростають, тоді як податкове навантаження на підприємства держава з огляду на кризу знижує). Однак за те, щоб Ангела Меркель залишилася канцлером іще на чотири роки, за даними соц­опитувань, готові віддати голоси понад 60% громадян (у другого головного претендента на цю посаду — Штайнмайєра — підтримка втричі менша). З іншого боку, її блок ХДС/ХСС користується в народі удвічі меншою популярністю, ніж лідер.

«Вона справді працює, і люди це бачать», — пояснює «УМ» пан Петро — українець, народжений уже в Німеччині, куди батьки втекли під час Другої світової. Він жартома розмірковує про те, як «українськіше» буде називати Ангелу — Меркелиха чи Меркельова. «Трохи, звісно, дивує, що Меркелиха так милується з Росією, але, з іншого боку, державні інтереси Німеччини для неї на першому місці, і коли доходить до них, усі особисті симпатії чи антипатії відходять на другий план. Пані канцлер дуже «підтягла» зовнішню політику, це визнають усі», — каже наш співвітчизник, який мешкає в Баварії.

«Я б голосував за зелених — так само, як і під час виборів у ландтаг («обласну раду». — Авт.), — але дуже вже мені симпатична Меркель. Мабуть, таки віддам свій голос їй», — каже Лотар, охоронець одного з готелів баварського містечка Меммінген. При цьому чоловік визнає, що «жовті», тобто вільні демократи, з якими ХДС/ХСС планує створити коаліцію після виборів, йому не дуже до вподоби. «Але ще побачимо, хто з ким увійде в коаліцію».

Дуель? Дует!

І справді, попри задеклароване бажання повернутися до партнерства з ВДП, «праві» побоюються радикально рвати з нинішніми вимушеними союзниками. На такий висновок наштовхнули передвиборчі дебати двох головних суперників у боротьбі за пост канцлера: Ангели Меркель та міністра закордонних справ у її уряді Франка–Вальтера Штайнмайєра, лідера Соціал–демократичної партії. У німецькій пресі їхній «двобій» охрестили «не дуеллю, а дуетом». Дипломатична Меркель і жвавий, але обережний Штайнмайєр, замість розгромити опонента власними аргументами, швидше погоджувалися одне з одним: «Податки треба знижувати! — О, так, безперечно, треба! А компанію «Опель» потрібно продати консорціуму канадської фірми «Магна» і російського «Сбербанка». — Та я давно вже наголошую на тому, що саме такий хід буде в інтересах німецької економіки!».

«Ви поводитеся, як літнє подружжя», — стомлено зітхнув один із чотирьох ведучих дебатів, змирившись із тим, що розпалити дискусію не вдасться. Єдине, в чому позиції канцлера та глави МЗС відчутно розійшлися, — це призупинення програми атомної енергетики. Штайнмайєр та СДП виступають за повне закриття всіх АЕС до 2020 року, тоді як ХДС/ХСС Ангели Меркель наголошує на тому, що з огляду на кризу цю дату слід відтягнути.

«Зелень» по–турецькому

«Дует дуелянтів» не привів до відчутних змін у рейтингах обох кандидатів: якщо за результатами одних досліджень із невеликою перевагою перемогла Меркель, то інші показали аналогічну перевагу Штайнмайєра. Щоправда, симпатії тих виборців, які ще не визначилися зі своїми вподобаннями (а таких — третина), переважно опинилися все ж на боці соціал–демократа. А саме за голоси досі нейтрального електорату в останні тижні передви­борчої кампанії й розгорнулася найзапекліша боротьба. І, окрім теми соціальних стандартів та інших економічних проблем, пов’язаних із кризою, одними з визначальних у цьому змаганні за симпатії виборців є позиції політичних сил щодо атомної енергетики та присутності німецьких військових в Афганістані. І перше, й друге цікавить електорат не менше (а когось, мабуть, і більше), ніж підвищення виплат по безробіттю або мінімальної зарплатні.

Збереження відходів ядерного палива, небажання закривати АЕС — підстави для нищівної критики ХДС/ХСС та їхніх жаданих ліберальних партнерів із ВДП з боку Партії зелених. Характерний передвиборчий плакат зелених — зображення жовтої залізної діжки з чорним знаком радіаційної небезпеки і напис: «Чорно–жовте? Ні, дякуємо! Вийти з кризи допоможе лише зелене!»

Окрім поборників екології, противників генномодифікованих продуктів (іще одна сфера зацікавлення ПЗ) та інших стурбованих навколишнім середовищем, Партія зелених, яку свого часу очолював популярний у народі Йошка Фішер, може розраховувати на певну підтримку з боку «натуралізованих» турків. Минулого року представника саме цієї нацменшини Чема Йоздеміра Партія зелених, шокувавши громадськість, обрала собі за лідера (досі турки, яких у Німеччині скоро буде вже не така й меншість, не сягали посад такого рівня, втім, як і інші іноземці). З іншого боку, навряд чи це додасть зеленим голосів тих виборців, яких обурює «нашестя іммігрантів».

Щодо Афганістану, то коли недавно в провінції Кундуз у результаті авіаудару по загону талібів загинуло кількадесят мирних мешканців, це негативно позначилося на рейтингу правлячої ХДС/ХСС у Німеччині. Соціал–демократи та особливо «Ліві» скористалися такою нагодою, аби вщент розгромити політику «правих», які підтримують участь німецьких солдатів у військових операціях НАТО.

У відповідь «чорні» й «жовті» лякають народ перспективою приходу до влади «більшовиків». Утім така перспектива навряд чи можлива. Навіть якщо перемогу здобуде помірковано ліва СДПГ спільно з «Зеленими», то революційними переворотами німецькому суспільству це навряд чи загрожує, а радикальні «Ліві» у владі навряд чи опиняться — навіть соціал–демократи виступають категорично проти коаліції з ними. Хоча напередодні виборів не варто відкидати жодної ймовірної коаліції — ні «чорно–жовтої», ні «червоно–чорної», ні «червоно–червоно–зеленої» чи «червоно–жовто–зеленої»... От хіба що вільні демократи однозначно з «бордово–червоними» союзу не створять.

Але якими б кольорами не замигтів «світлофор» оновленого Бундестагу, одне очевидно: кардинальних змін у зовнішній політиці Німеччини сподіватися не варто. Принаймні що стосується України.