— Чому ми платимо за новими тарифами, адже Кабмін скасував розпорядження Черновецького?
Тому що Кабмін не мав юридичних підстав це робити. Згадаємо, як усе було: з 1 червня киян зобов’язали платити за житлово–комунальні послуги за новими тарифами. Відтак Шевченківський суд Києва призупинив дію відповідного рішення. Але команда Черновецького оскаржила ухвалу районної Феміди у суді наступної інстанції — в Апеляційному. Все це відбувалось у липні. У тому ж місяці, 17 числа, уряд видав розпорядження, яким також призупинив дію нових тарифів. Але розпорядження Кабміну є підзаконним актом. Тобто закон щодо таких актів — «зверху». І він (закон) каже про те, що тарифи затверджують органи місцевого самоврядування. Кабмін такою структурою не є, на відміну від виконавчого органу Київської міської ради (не варто плутати останній з КМДА!). Тому, згідно з чинним законодавством, уряд не має можливості скасовувати подібні рішення. Те саме стосується і Президента України. Глава держави теж не може втрутитися у політику органів місцевого самоврядування. Власне кажучи, Черновецький, хоч і є головою міськради, також не втілює своєю персоною виконавчий орган Київради. Таким чином, з його сторони наявне порушення закону. Тому вихід у киян один — звертатися до суду.
— Якщо нас врятує тільки суд, то чому опозиція не оббиває пороги всіх можливих судів?
Не все так просто. Черновецький вдався до дуже хитрого ходу — узяв та й прийняв нові тарифи. Ті, що менші від липневих на п’ять відсотків. Він проголосив, що ці тарифи діятимуть упродовж двох місяців — серпня і вересня. Для чого це було потрібно? Для того, щоб відтягнути час. Адже при оскарженні нових тарифів у суді знову доведеться починати з суду першої інстанції (а потім добиратись до інстанції апеляційної та касаційної). А коли вересень добіжить кінця, в дію можуть вступити ще якісь нові тарифи. І суди підуть по третьому колу. Втім Блок Кличка оскаржує як липневі тарифи, так і ті, які умовно можна назвати «тимчасовими». Але проблема ще й у тому, що Апеляційний суд майже напевне скасує будь–яку ухвалу районних судів. І причина цього, як не складно здогадатися, лежить не в юридичній, а в політичній площині.
— Отже, зниження тарифів на п’ять відсотків діятиме тільки впродовж двох місяців?
Саме так — лише серпень і вересень. І перераховувати розмір платежів за липень чи відмінусовувати ці п’ять відсотків від липневих боргів ніхто не збирається.
— Поки справа знаходиться в суді, чи правомірно вимагати оплати за новою лінійкою цін?
На жаль, правомірно. Виходячи з вищесказаного, не можна вважати, що сьогодні нові тарифи скасовані. Уряд вийшов за межі своєї юрисдикції, а ціни з п’ятивідсотковою «знижкою» ще навіть не розглянув суд першої інстанції.
— А чому б Київраді як органу місцевого самоврядування просто не скасувати нові ціни на ЖКГ?
Блок Кличка подав проект рішення про те, щоб залишити чинними ті тарифи, які діяли до 1 червня 2009 року. Фракція також наполягала на тому, щоб провести експертизу діяльності компаній, які надають житлово–комунальні послуги, і з’ясувати раз і назавжди, що ж вкладається у поняття «економічно обґрунтовані тарифи». Однак ця ініціатива не була підтримана. Натомість Київрада проголосувала за створення робочої групи з вивчення тарифів, на чому наполягали БЮТівці. Тобто замість рішучого кроку — скасування нових тарифів — депутати обрали якесь незрозуміле їх дослідження, попри навіть те, що жодні робочі групи ще ніколи не виконували до кінця покладеного на них завдання. Насправді ж вивчати тут нічого: закон забороняє підвищувати комунальні платежі, коли доходи громадян не зростають, а також мають місце заборгованості з зарплат. Нинішня ситуація цілком підпадає і під перший, і другий пункти: в період економічної кризи ми спостерігаємо лише зубожіння середньостатистичного платника податків. Що ж стосується зарплат, то вчителям та медикам їх виплачують за рахунок позик із казначейства, тоді як працівники комунальних підприємств — «Київпастрансу», «Київзеленбуду», «Плеса» — не бачать своєї законної винагороди вже кілька місяців (що, до речі, передбачає кримінальну відповідальність працедавця).
— Тарифи від 1 червня — лише перший етап здорожчання послуг ЖКГ. Невже буде і другий, і третій?
Важко сказати. З одного боку, компаніям, які надають комунальні послуги, дуже вигідно постійно тиснути на міську владу і вимагати компенсації за різницю між ціною продукту і встановленим на нього тарифом. З другого — чим вищі тарифи, тим більший спротив киян. Поки що це тихий і пасивний спротив, але полягає він у тому, що мешканці просто не сплачують комунальні послуги, тож відповідним компаніям немає сенсу накручувати ціни — так вони нічого не досягнуть. Крім того, не варто скидати з рахунків і передвиборчу кампанію: до січня–лютого всі політичні сили разом узяті (і кожна окремо) показово боротимуться за добробут киян. Тож місто з найбільшим скупченням електорату ніхто не залишатиме без води і тепла. Коли опалювальний сезон збігається з виборчими перегонами — це добре для українців.
— Чому подекуди оплата за квартиру в центрі Києва нижча за аналогічні метри у спальних районах?
Тому що місце розташування квартири взагалі не береться до уваги. А обігрів (для прикладу) 30 квадратних метрів на Печерську коштує стільки, скільки й обігрів аналогічної площі на Троєщині. Натомість велике значення має площа прибудинкової території. На Хрещатику поблизу житлових будинків — маленькі дворики (або ж їх зовсім немає), тоді як до будинку на Борщагівці можуть приписати цілу лісопаркову полосу. Або ж виставити в рахунках мешканцям Дарниці полив квітів під їхніми вікнами (байдуже — поливали чи ні, головне, що «зелені насадження» зафіксовані місцевим ЖЕКом). До речі, статус «прибудинкової території» та «території загального користування» не є чітко визначеним поняттям. На цьому, звичайно, ЖЕКи також нагрівають руки. Адже за прибудинкову територію платять мешканці, а за місця «загального користування» розраховується міський бюджет.
— Яким чином вік будинку впливає на вартість його обслуговування?
Власне, вартість обслуговування — це сукупність окремих статей видатків. І головну скрипку тут грає згадана вже квадратура площі, що підлягає прибиранню. Площі і поза будинком, і всередині нього. (Про плату за водовідведення і тепло ми зараз не говоримо — це окрема тема). Що ж стосується суттєвої різниці між проживанням у дореволюційному будинку, «сталінці» чи «чешці», то, гроші на амортизацію має накопичувати кожний ЖЕК, аби при потребі їх використовувати на ремонт дахів, стін тощо. Але це в ідеалі, насправді ж такі кошти осідають невідомо де і витрачаються невідомо на що.
ДО РЕЧІ
Цікаво, що керівник Головного управління цінової політики міськдержадміністрації Василь Яструбинський вважає теперішні тарифи не просто «божеськими», а ще й збитковими для підприємств. Цього року міська влада вже перерахувала комунальникам як дотації 1,3 мільярда гривень, зазначив він. До кінця опалювального сезону, якщо розцінки на ЖКГ залишаться незмінними, знадобиться така сама сума. (Власне кажучи, навіть значно більша — Яструбинський просто неправильно порахував борги міста перед комунальними підприємствами). До речі, із задоволенням наголосив Яструбинський, за новими тарифами розраховується близько 85 відсотків городян. Автори цієї статті вважають, що насправді цифра є скромнішою, але якщо Яструбинський таки має рацію, то тим гірше для КМДА. Скільки б не платили кияни, грошей на газ та гарячу воду все одно бракує. Але це не значить, що мешканці столиці до кінця своїх днів будуть платити за бездарне господарювання і за непрозорі корупційні схеми, до яких причетні перші особи Києва.
ПРОСТА АРИФМЕТИКА
Розцінки є, совісті немає
Відволікаючись від тарифів, зазначимо, що Леоніда Михайловича Черновецького останнім часом навідали декілька креативних ідей. Декотрі з них вже не є новими. Зокрема, Черновецький планує повернути евакуатори, від яких на певний час було вирішено відмовитись. При цьому голос згори прошепотів столичному голові, що про це мріють самі водії. Також місто сподівається втричі збільшити надходження до бюджету за рахунок доходів від паркувального сервісу.
А ще Черновецький таки видав розпорядження підняти ціни на ритуальні послуги. Тепер кремація коштуватиме близько 670 гривень (проти колишніх 450), риття могили влітку — 220 гривень (а взимку — 777), монтаж пам’ятника — від 491 до 1530 гривень тощо. Найдешевше коштує закопати урну з прахом (від 55 до 430 гривень). Зрозуміло, що для не цілком адекватного київського мера немає нічого святого, але все таки дивно, що на подібний крок міська влада зважилась після втручання прокуратури, яка в червні цього року змусила столичного голову скасувати завищені «могильні» ціни.
А тим часом лікарі «швидкої допомоги» отримали негласне розпорядження повідомляти про смерть (якщо її фіксують на дому) лише у чотири лікарні — №1, 8, 9 та 12. Тільки там діють представники приватної фірми, що готують тіла до поховання — бальзамують, зберігають та одягають покійних. Досі лікарні робили це безкоштовно, але з приходом на ринок послуг монополіста все змінилося: кажуть, що ціна на ритуальне обслуговування тіла може сягнути двох тисяч гривень...
