Загадки й інтриги у фіналі

Якби потрібно було придумати інтригу, то це не вдалося б ліпше, ніж на завершення «Червоної рути». Упродовж усіх днів конкурсних прослуховувань суддівська рада нагнітала: визначені найкращі в такому–от конкурсі, але лауреатів і дипломантів назвемо на гала–концерті. Гала–концерт переможців у призначену годину не розпочався. Коли глядачі вже заповнювали місця в літньому театрі, на сцені ще тривав конкурс рок–гуртів. Журі було напруженим і втомленим. Урешті його голова, «ветеран» «Червоної рути» Кирило Стеценко, почав оприлюднювати список учасників заключного концерту. Гурт конкурсантів, які зібралися біля нього, нервувався, перемовлявся та поглядав на складені вже дорожні сумки.

Виконавчий директор фестивалю Мирослав Мельник відмінностей між першою та останньою «Червоною рутою» бачить менше, ніж схожостей: «Ця, як і перша, покликана відкривати таланти та нові імена. І хоча в різні часи вони відбулися (тоді — в радянський, тепер — за своєї держави), проблеми подібні. Українська національна культура перебуває у підвалі».

Фестиваль, де прокидаються гени

Упорядник та видавець інформаційного бюлетеня авторської пісні України Петро Картавий вважає, що відкриттів у бардівській музиці фестиваль не зробив. Цьогорічний літній «Дикий мед» — єдиний фестиваль української співаної поезії проти понад 30 росій­ських — був значно потужнішим. «Чому тих виконавців немає тут?» — дивується пан Петро. І додає, що організація «Червоної рути» мала б бути кращою.

У чомусь згодна з Петром Картавим учасниця конкурсу акустичної музики Олена Олійник із Золочева Харківської області: бардів трохи втрачаємо. На «Червоній руті» вона вже була, а от у фіналі вперше. Хоч до переліку переможців не ввійшла, та має намір приїздити на «Червону руту» знову — це досвід! Власне, саме фестиваль спонукав виконавицю співаної поезії стати українською співачкою. «Гени прокинулися», — каже Олена. Прикро лише, що практично вся поїздка — за власний кошт. Невже держава не може достойно фінансувати український фестиваль?

Барабанщик та ксилофоніст гурту етнороку «Тарута» з Києва Тарас Козак ділиться: їхали по Гран–прі. Поки отримали спілкування, досвід та не зовсім добру організацію. Хоча, якщо останнє поліпшити, охоче приїдуть на фестиваль знову. Ймовірно, варто буде, бо гурт поки став другим у номінації акустичної музики. Але про це всі дізналися пізніше...

Час настав. Суддівські баталії ще тривали за сценою, та Кирило Стеценко запропонував концерт у режимі «реал–тайм» — реального часу, власне, творення концерту на очах глядачів. Дійство почалося! Учасників концерту переможців, як і досі, не класифікували. Близько 16–ї один із ведучих заходу — лідер гурту «Тартак» Сашко Положинський — повідомив, що остаточного рішення журі ще немає. А десь о 17–й Кирило Стеценко разом зі своїм заступником по суддівській раді Анатолієм Калениченком та відповідальним секретарем Іриною Сікорською розрядили атмосферу — не до кінця! Назвали дипломантів та лауреатів у п’яти номінаціях. Їх виявилося чимало: лише лауреатів — 21. Та при цьому в номінаціях популярної, танцювальної і рок–музики перше місце не присудили нікому. У конкурсі акустичної музики лідером став гурт «Даха Браха» з Києва. У жанрі «іншої» музики переможницею назвали також киянку Младу. Остання, до речі, заявлялася в конкурсі поп–музики, але суддівська рада перекваліфікувала її спів. Утім таке перенесення виконавців до інших категорій було непоодиноким.

Премії й антипремії

Доля Гран–прі досі вирішувалася. «Хаотична інтрига зберігається», — зауважив Сашко Положинський. Вона збереглася й до кінця гала–концерту. Зате з’ясувалося чимало інших новин. Спеціальний приз від голови Чернівецької обласної держадмінстрації Володимира Куліша за краще виконання пісні Володимира Івасюка вручили гурту «Адлібітум» із Києва. Відзнаки Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту вручив заступник міністра Іван Крулько. Вони дісталися директору фестивалю Тарасу Мельнику, харківському гурту «Найс дей», співачці Ользі Дібровій з Горностаївки Херсонської області, дуету «Брати Золотухіни» із Луганська, Роману Киніву з Ужгорода.

А ще учасники фестивалю звернулися до чернівецького міського голови Миколи Федорука з пропозицією перейменувати вулицю Маяковського, де жила родина Івасюків і де нині музей композитора, на вулицю «Червоної рути». Пропозицію зустріли бурхливими оплесками.

Після гала–концерту на стадіоні відбувся ювілейний концерт до 20–річчя фестивалю. У ньому було щонайменше три сенсації. По–перше, прибув Президент України Віктор Ющенко з родиною. У короткому виступі він сказав, що перша «Червона рута» була першим кроком української спільноти 80–х до волі та незалежності. «Можливо, сьогодні знову настав той час, коли «Червона рута», як і в 1989 році,  має об’єднати українство навколо розтерзаної своїми ж синами і доньками матері–України — вона втомилася від розбрату, політиканства та піару, за якими стоять власне антиукраїнські сили», — сказав Віктор Ющенко. Президент запропонував надати фестивалю «постійну прописку» в Чернівцях.

По–друге, вперше було визначено антипремії «Червоної рути» імені Шарикова за зраду припципам фестивалю. Їх присудили трьом відомим особам: Яну Табачнику — в номінації «музика і культура», Наталії Могилевській — «історичне відкриття» та Ірині Білик — «за стійкість і мужність». Антипреміям стадіон плескав не менше, ніж преміям.

По–третє, нарешті оголосили володаря Гран–прі. Його присудили втретє за всю історію «Червоної рути» — «Соломі–гурт» із Києва, солістка якого — 25–річна актриса центру сучасного мистецтва «Дах» — є донькою одного із засновників фестивалю, Тараса Мельника.

Про події та проблеми фестивалю більш детально — у наступних числах «УМ».