Алла Мазур: «ТСН. Тиждень» — це журнал у стилі інфотейменту

Появи Алли Мазур на «Плюсах» глядачі чекали більш ніж півтора року. Для вірних прихильників «1+1» Мазур — і обличчя каналу, і талісман, і бренд. Із приходом на канал нових власників навколо повернення Алли, що доглядала після народин малюка, якого назвали Артемом, ходили різні чутки. Всупереч прогнозам песимістів, популярна ведуча знову на «Плюсах» — відтепер щонеділі вестиме «ТСН.Тиждень».

Перший випуск підсумкової програми з Аллою Мазур минулого тижня не набрав захмарних рейтингів. Хоча частка його слоту того дня вища за середню по каналу.

— Алло, ви задоволені своєю першою появою — після півторарічної перерви — в ефірі «1+1»?

— Дивно бути задоволеною самим лише фактом появи в ефірі. Мені приємне призабуте вже трохи відчуття контакту з глядачем, відчуття того, що моя праця потрібна. Цікаво знову зануритися у стрімку річку, якою завжди є робота в новинах.

У професії я максималістка, тому до кожного зі своїх випусків маю, як правило, власні претензії і бачу, де є резерви. Оце внутрішнє неповне задоволення і бажання наступного разу зробити краще — один із головних стимулів, який досі тримає мене на телебаченні.

— Ви повернулись на посаду ведучої тижневого випуску «ТСН. Тиждень». Хто у першу чергу відповідальний за підбір фактів і подій для висвітлення в аналітичному підсумку тижня? Чи плануєте якісь нововведення у програмі? Чи не буде з часом «ТСН. Тиждень» перетворюватися на авторську програму?

— Відбір фактів і подій — це, насамперед, справа моя і редактора програми Роберта Опаленика. (Який нещодавно повернувся на «Плюси». — Авт.). Але в будь–якому разі це і колективна робота редакції, всіх її журналістів, інакше б програма називалася не «ТСН. Тиждень», а якось інакше «Тиждень з Аллою Мазур», наприклад. Можливо, з часом так і станеться, але це вже буде інший формат. Мені приємно, що студійні знахідки, які ми з Робертом придумували для «ТСН. Тижня» ще до моєї декретної відпустки, виявилися такими життєздатними. Поки що ми плануємо максимально використати потенціал нинішнього формату. Нововведення, природно, будуть, але вже у процесі.

— У випуску «ТСН. Тиждень» минулої неділі було не дуже багато політики. Це позиція?

— Насамперед уточню. «ТСН. Тиждень» позиціонується як тижневик, журнал у стилі інфотейменту: яскравий, динамічний, доступний, соціально спрямований. Тому традиційні уявлення про «підсумкову інформаційно–аналітичну програму» 10–річної давнини з її глибоким зануренням у нетрі української квазіполітики тут не працюють. «Не дуже багато політики» у нашому випадку означає, що ми націлені на реальні дії політиків і не хочемо втягуватися у словесний супровід їхніх віртуальних змагань. Все важливе і принципове для країни зі сфери політичної, безумовно, в «ТСН. Тиждень» буде представлене.

— Які теми найбільше цікавлять зараз особисто вас як людину, без прив’язки до програми і каналу?

— Якщо зовсім загально — все, що може дати громадянам України почуття самоповаги. Був період, коли я для себе на перше місце ставила проблематику соціальну. З часом зрозуміла: життєві проблеми наших співгромадян у телепрограмах повинні звучати обов’язково. Але зовсім не для того, щоб захоплюватися змалюванням різних бід і нагнітанням трагедійності. Так звані «соціальні сюжети» мусять насамперед шукати вихід, пропонувати його — і відстежувати, як вирішують ці проблеми держава і суспільство. У цьому сенсі я не поділяю позицію Артура Сульцбергера, колишнього видавця «Нью–Йорк Таймс», який свого часу казав: «Журналісти говорять публіці, куди стрибнула кішка. Далі публіка вже сама займається кішкою». «Ловити кішок», за цією аналогією, мусимо разом.

Але зараз є відчуття, що мені, як і всім, хто живе в Україні, не вистачає світла у кінці тунелю. А воно насправді є. Є люди, які реально творять Україну третього тисячоліття, працюють на майбутнє, живуть практично в іншому вимірі. Мене цікавлять теми інновацій, творчих знахідок, відкриттів, особистих злетів. Щоб не втрачати інтерес до життя і бажання рухатися вперед, мені важливо знати не тільки те, як ми, скажімо, змусимо ЖЕКи працювати якісно, але й те, як і кому вдалося зробити Україну такою популярною на останньому Венеційському бієнале. Або — як 19–річний український хлопчак став доларовим мільйонером, просто придумуючи супервідомі натепер у світі комп’ютерні ігри. Мене цікавлять талановиті вчені, актори, конструктори, художники — всі і все, що може наблизити цивілізоване майбутнє України.

— За яку тижневу інформаційно–аналітичну програму минулого телесезону ви, як експерт «Телетріумфу», віддали свій голос? У вас є кумири–телевізійники, роботу яких найбільше цінуєте, а можливо, й хотіли б наслідувати?

— Я з тих, хто кумирів собі не творить, але вчитися готовий завжди. А список людей, у кого є чому повчитися, — досить довгий, з іменами з усього світу. Якщо говорити про телевізійні команди, які найбільше вплинули на моє уявлення про якісне телебачення, то це легендарне російське НТВ часів Гусинського, Кисельова, Міткової, Парфьонова, Шендеровича. Щиро рада, що Євген Кисельов вирішив попрацювати в Україні.