Георгій Джангірян: У регбі можуть грати худі й товсті, високі й низькі — було б бажання

Перед тим як розмовляти з паном Джангіряном, автор цих рядків попитав у знайомих, що вони знають про регбі в Україні та про цей вид спорту взагалі. Переважали визначення на кшталт «заняття для справжніх чоловіків» та «набільш травматична гра». Дехто пригадав славетний маорійський бойовий танок збірної Нової Зеландії. Із відомостями про становище регбі на Батьківщині вийшло значно гірше — попри те, що саме в ті дні наша збірна проводила черговий поєдинок у рамках Кубка європейських націй проти поляків, і по Києву вистачало афіш з анонсом поєдинку.

Після перемоги над сусідами Україна піднялася на 30–ту позицію у світовому рейтингу — навіть у футбольної збірної не набагато кращий результат. Президент Федерації регбі України не тільки відро­джує колишню славу овального м’яча в Україні (київський «Авіатор», нагадаємо, був однією з найсильніших команд СРСР), а й прагне піднятися на нові вершини. Про те, що саме планується зробити, головний вітчизняний регбіст розповів кореспондентові «УМ».

«Уже думаємо про Олімпійські ігри»

— Георгію Вартановичу, минулої суботи наша збірна з традиційного регбі–15 вдало провела черговий поєдинок у рамках Кубка європейських націй, тож настрій у вас, мабуть, піднесений?

— Перемігши в Києві поляків, ми отримали реальну нагоду потрапити до найвищого дивізіону європейського чемпіонату. А перші дві команди з цього дивізіону, у свою чергу, потраплять на Кубок світу. Для нас же вихід до європейської еліти буде великим кроком уперед у популяризації регбі в Україні. Якщо це станеться, матимемо зайві козирі в розмові з державним керівництвом для спільної організації фіналу континентальної першості в Україні.

— Тобто це правда, що українська федерація планує боротися за проведення чемпіонату Європи–2013 у нашій країні?

— Після того як Україна проведе футбольну континентальну першість, у нас залишиться гарна інфраструктура, яку гріх буде не використовувати надалі. А якщо є стадіони, дороги, аеропорти й готелі, то чому б нам не поборотися за організацію ще одного масштабного турніру? А це — додаткові потоки туристів і прибуток у державну скарбницю. Тому ми хочемо спробувати подати заявку й отримати таке змагання. Але говорити про це ще трохи зарано.

— Що очікує на «синьо–жовтих» у завершальних матчах дивізіону 2А?

— Ми проведемо ще три зустрічі: спочатку вдома з бельгійцями, які завдали нам єдиної поразки в цьому розіграші, а потім у Празі з чехами та в Кишиневі з молдованами. Упевнений, що в цих поєдинках наша збірна повинна перемагати.

— Нещодавно на засіданні виконкому МОК у Берліні регбі–7 отримало чудовий шанс стати олімпійським видом спорту. Що це означатиме для вас?

— Я б навіть сказав, що регбі–7 точно таким стане. Хоча виконком лише рекомендував розглянути кандидатури регбі–7 і гольфу на включення до офіційної програми Олімпіади, але це лише протокольний момент, який обов’язково має перетворитися на реальність. А після того, як ми станемо «в законі», очікуємо на відповідну підтримку держави, адже олімпійські види поважають більше. А ще сподіваємось змінити на краще ситуацію з підготовкою тренерських кадрів. Бо рік тому в київському «інфізі» припинила існування секція підготовки кадрів для регбі.

— А є в нашої збірної шанси потрапити на Олімпійські ігри?

— Тут у нас є ще один козир. У Пекіні наша країна не була представлена жодною командою з ігрових видів спорту. Ми ж у європейському рейтингу посідаємо сьоме місце — й це навіть без грошової та іншої відповідної підтримки.

«Шукаємо нові варіанти»

— Цього року в Україні вже закінчився один чемпіонат із регбі–15, а ще один завершиться до Нового року. Розкажіть, із чим пов’язана зміна формули проведення турніру.

— Новий чемпіонат ми вирішили провести за скороченою системою, щоб апробувати певні нововведення у вітчизняному регбі. Нещодавно була створена Професійна регбійна ліга. Зараз ми хочемо перевірити наші можливості в роботі з журналістами, спробувати показати наш спорт якомога більшій кількості людей через телетрансляції, популяризувати його. Після закінчення змагань оцінимо всі плюси та мінуси нових схем — тоді й вирішимо, за яким принципом проводити новий чемпіонат: «весна–осінь» чи «осінь–весна».

— Скільки клубів увійшло до новоствореної ліги?

— Чотири українські та два з Молдови. Не всі можуть увійти до ПРЛ, адже потрібен високий рівень підготовки, наявність відповідної інфраструктури, ста­діонів. Але в нас зараз є три ліги, й бажаючі можуть розвиватися та підвищувати свій рівень у нижчих дивізіонах. Загалом регбі зараз культивують у 15 регіонах України.

— До еліти не ввійшов жоден київський клуб. Чому?

— Справа така, що в провінції місцева влада більше зацікавлена розвитком нашого спорту, ніж у Києві. Та й, як бачимо, інші дисципліни також приваблюють столичну владу не надто.

Смішно казати — для розвитку регбі чиновники виділяють нещасних 200 тисяч гривень на рік. Потім і виходить така ситуація, що київські клуби виступають у вищій лізі, а не в еліті.

— Як же ви виживаєте з такими мізерними коштами?

— Шукаємо джерела надходжень самі. Дуже суттєво допомагає траншами Міжнародний регбійний союз. Він якось більше за нас переживає, ніж українські можновладці. «Ви одна з найсильніших націй Європи, а маєте посередній світовий рейтинг», — від цих слів закордонних колег мені стає соромно.

«Наш головний стадіон не ремонтували 30 років»

— Які конкретні вимоги Професійної ліги до клубів–учасників чемпіонату?

— Я вже згадував про стадіони, на яких мають бути відповідні умови для телебачення, глядачів та команд. Із цим вистачає проблем, адже тільки зараз почали будувати нові арени до футбольного Євро–2012. Такі споруди можна використовувати й для нашого виду спорту: достатньо замінити один вид воріт на інший. Стосовно суто регбійних об’єктів, то центральний український стадіон «Спартак» у Києві не реконструювали вже років із 30.

— Ви згадували про популяризацію. Яким чином ви плануєте діяти в цьому напрямі?

— Зосереджуємо велику увагу на телебаченні. Уже зараз кожного вівторка на Першому національному каналі виходить програма, цілком присвячена останнім подіям у нашому чемпіонаті. Років 40 тому люди знали про регбі більше, ніж зараз, тож доводиться відвойовувати втрачені позиції. Із кожною нашою прес–конференцією збільшується кількість телекамер на цих подіях. У свою чергу, ми тепер маємо не підвести зацікавлених.

— А чи є інтерес із боку людей? Чи приходять до секцій діти, які є основою розвитку кожного виду спорту?

— В Україні загалом регбі займаються близько п’яти тисяч дітей. А просто охочих — море. Пригадую, як після останнього Кубка світу нам постійно дзвонили батьки й питали, куди можна привести нащадків, аби вони займалися цим спортом.

Інша справа, що школи не мають можливості прийняти всіх охочих, оснастити інвентарем. А потенційно ми могли б зайняти величезну кількість дітей, адже регбі є унікальною грою: грати можуть і худі, і товсті, і високі з низькими. Аби тільки було бажання.

«Прочитав через 30 років журнал — повернувся в регбі»

— Георгію Вартановичу, після закінчення кар’єри гравця ви 30 років не мали стосунку до регбі й лише недавно стали президентом федерації. Чим викликана така перерва?

— Регбі я захопився 1963 року, коли потрапив до Києва на навчання. Тоді цей вид спорту стали знову відроджувати в СРСР. Після того, як я повісив бутси на цвях, мені запропонували залишитись у рідному клубі, київському «Авіаторі», на посаді начальника команди. Із тим складом я став чемпіоном Радянського Союзу, а ще тричі — призером. Після цього мене запросили працювати до інших команд, тому на довгі роки опинився поза улюбленою грою.

— І куди ж вас закинула доля?

— Спочатку знову був начальником у хокейному «Со­колі», який тоді вийшов до вищої союзної ліги. Цій команді я віддав 13 років свого життя, був свідком бронзового тріумфу 1985 року. Після того три роки працював у баскетбольному «Будівельнику» на посаді президента клубу. Потім період роботи в приватних структурах, але й тоді був дотичний до спорту. А в 2006 році на очі потрапив журнал «Регбі», яким я дуже зацікавився. Пішов до редакції, отримав від них ще кілька номерів, із захопленням прочитав. А потім вирішив, що зі своїм функціонерським досвідом можу принести ще чимало користі грі, якій віддав багато років свого життя. Так і відбулося моє повернення в регбі...

ДОСЬЄ «УМ»

Джангірян Георгій Вартанович

Президент Федерації регбі України (з 2007 р.).

Народився 29 квітня 1944 р. в Баку (Азербайджан).

Виступав за київські «Авіатор» та «Динамо». Працював у структурі «Авіатора», баскетбольного «Будівельника» та хокейного «Сокола».

Чемпіон СРСР 1978 р. у складі «Авіатора» (начальник команди), срібний призер чемпіонату 1974 та 1975 рр., бронзовий 1976 р.