І Гіменей не розбере

12.09.2009
І Гіменей не розбере

Надя з Ярославом та Люба з Володею. Чи може навпаки?

...Жили–були собі під Тернополем дві симпатичні руденькі дівчинки. Нічим особливим ніби від інших і не відрізнялися, якби тільки... абсолютно не відрізнялися одна від одної зовнішністю! Якби батьки знали, яке подвійне щастя приготував їм Бог, то старшу доньку Іринку назвали б Вірою. Бо молодших, не роздумуючи, нарекли Любочка і Надійка. Дівчата кажуть, що мама й досі купує їм однаковий одяг, але весільні сукні вони відразу вирішили одягнути різні.

Подорослішавши, Люба та Надя Слив’як обрали одну професію — медсестер, і зараз обидві працюють у центральній тернопільській поліклініці. А от хлопці їм завжди зовсім різні подобалися. Тож жодній ніколи й на думку не спадало, що вийдуть заміж також за... близнюків! Натомість брати Володимир та Ярослав Сімчуки з села Розтоки Кременецького району Тернопільщини кажуть, що давно мріяли одружитися саме з близнючками, навіть якось зустрічалися з «однаковими» дівчатами, але не так це просто, щоб аж чотири серця забилися в унісон.

Познайомилися обидві пари так, ніби хтось заздалегідь усе розпланував. Надя, тоді ще школярка, телефонувала зовсім іншому хлопцеві, але випадково помилилася номером. Слухавку зняв Ярослав. Розговорилися. Коли ж дізналися, що обоє з близнят, спочатку не могли в це повірити, але заради цікавості вирішили зустрітися. Майбутня дружина Ярославу звичайно сподобалась, але коли на першому побаченні молодша на шість років учорашня школярка попросилась на... гойдалку, він зрозумів, що вона ще зовсім дитина, тож про якісь серйозні стосунки думати зарано. Відтак упродовж двох років хлопець із дівчиною спілкувалися лише по телефону, аж поки не настав «доленосний момент».

«Сидимо якось із братом, — усміхається 26–річний Володимир Сімчук, — і якраз розговорилися, що цікаво було б якось зустрітись із тими дівчатами–близнючками. Аж тут він отримує від Наді «есемеску» саме з такою пропозицією! Тоді ми зрозуміли, що це все–таки доля...»

Відтоді минуло два роки. Надя з Ярославом та Люба з Володею переконалися, що справді кохають одне одного. А ще і сестри, і брати зрозуміли, що хочуть «подвоїти» свою кровну єдність — поряд жити, разом вирішувати всі проблеми і ростити дітей ( мріють також мати близнят, що генетично дуже навіть імовірно!). Тож і весілля відгуляли подвійне. На ньому, до речі, серед гостей були ще дві пари близнюків — двоє братів, які працюють разом із Володею та Ярославом у міліції, та дві сестри з родини Люби і Надії. Мав на цьому незвичайному весіллі співати і відомий український вокальний дует «Анна–Марія» у складі двох сестер–близнючок, але гастролі, на жаль, не дали дівчатам змоги приїхати до Тернополя.

Відразу після весілля четверо молодят поїхали не у весільну подорож, а... до батьків у село, щоб допомогти викопати картоплю. Але нікого така буденна необхідність не засмутила, тим більше, що цього разу виконувати її було удвічі швидше, легше і веселіше. Аж тепер можуть із спокійною совістю їхати у запланований «медовий» вояж у Карпати. Оселилися ж наразі всі четверо в одній двокімнатній квартирі в Тернополі. Я запитала, чи не буде складно в одному домі розподіляти обов’язки на двох господинь і двох господарів. У відповідь почула, що і сестри, і брати все життя звикли робити все разом і ділити все на двох, ніколи не сварячись, тож зараз тільки удвічі буде легше. А взагалі у майбутньому вони планують збудувати поряд два однакових будинки, щоб не розлучатися все життя.

Про те, щоб плутати чоловіків і дружин (люди часто жартують із цього приводу), і мови бути не може, бо своїх «половинок» усі вже пізнають із півслова і з першого погляду. Хоча після знайомства різне бувало. Так само навчилися розрізняти своїх однакових зятів та невісток і батьки молодят. «Хоча після першого знайомства з дівчатами, — каже Володя Сімчук, — наш тато, наприклад, напівжартома поскаржився, що от ледве синів навчився розрізняти, а тепер ще й невісток спробуй не переплутай».

У житті й дівчат, і хлопців через їхню зовнішню ідентичність було чимало кумедних випадків. Брати, наприклад, часто згадують, як в армійського хірурга очі на лоба полізли, коли з апендицитом до нього потрапив той самий хлопець, якому він кілька днів тому його видалив, а ще коли побачив живіт пацієнта без жодного шраму...! Той випадок, до речі, був і одним із підтверджень майже фантастичного внутрішнього зв’язку між близнюками, який простежувався впродовж усього життя і в хлопців, і в дівчат. Вони не раз одночасно висловлювали ту саму думку, на відстані відчували поганий настрій і самопочуття одне одного, «дублювали» захворювання. Цікаво, як усе це проявлятиметься тепер при спільному проживанні обох пар?

Утім перелік позитивних моментів у житті цих двох пар точно подвоївся. Коли, наприклад, учотирьох купують щось на ринку, усі продавці роблять знижки. І справа мабуть не лише в тому, що молодята купують речі одразу для всіх. А й у тому, що ця незвичайна четвірка просто випромінює потужну позитивну енергетику. Мабуть, кохання і щастя в квадраті — це все–таки велика сила. Дай їм, Боже, цього на все життя!

 

ДО РЕЧІ

Цікаві факти про цікавих наречених

— найвідомішою парою близнюків, які одружені з близнючками, є брати Капранови, письменники й видавці. Обидва понад 20 років живуть у злагоді в одному будинку зі своїми «однаковими» дружинами та дуже схожими дітьми.

— троє братів — Володимир, Іван та Ігор Цихоцькі з села Лопушня, що на Івано–Франківщині, — одружилися з трьома рідними сестрами — Вірою, Надією та Любов’ю. Перша пара (Ігор та Віра) зіграла весілля ще у 1981 році, друга (Надія та Володимир) — у 1984 році, а Іван з Любою побралися у 1988 році.

— у 2007 році у Львові в один день одружилися сестри–близнючки Валентина й Світлана Куржос з братами–близнюками Віктором та Олександром Григоращуками. На весіллі дівчата були в однакових сукнях, а хлопці — в дуже схожих світлих костюмах.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>