Ярослав Кендзьор: Того Руху вже не буде

Цього тижня Народний рух України святкує 20–річчя. Організацію, яка згодом стала партією, було утворено на установчому з’їзді в Києві 8—10 вересня 1989 року. Рух утворювався нібито «за перебудову», та насправді його прихильники і активісти — а таких були мільйони! — виступали за повну незалежність України.

Одним із учасників того форуму був Ярослав Кендзьор — народний депутат, колишній лідер рухівців Львівщини. Кілька місяців тому Кендзьора виключили з лав Народного руху — через те, що він із групою соратників виступив проти нинішнього голови НРУ Бориса Тарасюка. Незважаючи на це, Кендзьор буде присутнім на офіційних урочистостях із нагоди ювілею, а от чи буде там Тарасюк — велике питання. Борис Іванович заявив, що його... не запросили на свято. З цього ми й почали розмову з Кендзьором.

«Коли творився Рух — Тарасюк збирав довідки у партійних кабінетах»

— Ярославе Михайловичу, на цих вихідних у Палаці «Україна» на державному рівні відзначатимуть 20–ту річницю створення Народного руху. Але на ці урочистості не запросили голову НРУ Бориса Тарасюка — принаймні він про це сам заявив.

— Борис Тарасюк збрехав: він буде запрошений на урочистості. Інша річ, що на засіданні оргкомітету не планували давати йому слово для виступу.

Борис Іванович не має жодного стосунку до створення громадсько–політичної організації «Народний рух України за перебудову». У 1989 році, в той час, коли Рух проводив установчі конференції, Борис Іванович справно і віддано працював на благо Компартії. Він трудився інструктором у центральному комітеті під мудрим керівництвом Володимира Щербицького та Леоніда Кравчука і, як свідчать очевидці та документи, їздив із Леонідом Макаровичем навчати партійний актив методів боротьби із Рухом і його націоналістичними ідеями. Зважте: це був серпень–вересень 1990 року.

Для прикладу, в мене є характеристика на помічника міністра закордонних справ Тарасюка, датована 4 вересня 1990 року, підписана тодішнім керівником МЗС Анатолієм Зленком і секретарем парткому Антоном Бутейком. Тоді Рух уже рік як діяв, а Борис Іванович усе ще бігав за партійними характеристиками для позачергового присвоєння дипломатичного рангу першого класу. До речі, такої заслуги удостоювалися не за прості вчинки. А нині — це було на зібранні Народного руху з нагоди 20–річчя тиждень тому — кажуть, що Борис Іванович писав програму для «Народного руху за перебудову». Уявляєте, так забрехатися!

— Звідки у вас це досьє на Тарасюка?

— У мене є ціла тека документів. Наприклад, від 28 лютого 1983 року із грифом «секретно» — характеристика на другого секретаря постійного представництва УРСР при ООН Бориса Тарасюка. Серед якостей, згаданих у цьо­му документі: «активне використання кулуарної роботи для отримання необхідної інформації», «приділяє постійну увагу зовнішній пропагандистській роботі» тощо. А те, що ці документи мають гриф «секретно», ще не означає, що вони не можуть потрапити до рук тих людей, яким вони потрібні та цікаві.

— Навіщо ж Рух обирав Тарасюка головою, якщо в нього таке минуле?

— У 2003 році, коли Борис Іванович очолив Рух, ми, звісно, розуміли, що Тарасюк, прокладаючи стрімку дипломатичну кар’єру, не міг не працювати з органами КДБ. Але тоді ми сподівалися, що все ж таки Борис Іванович переосмислив своє минуле. Якщо людина іде в Рух, а не, скажімо, в Соцпартію чи Партію регіонів — це про щось таки свідчить. Мені здавалось, що людина поставила риску під тим, що було. Але ми гірко помилились.

Більше року тому стало помітно, що Тарасюк хилиться у бік сили, яка не має нічого спільного із націонал–демократичними цінностями, — БЮТом. Ми з групою соратників виступили проти, але нас не почули. Відбувається ідеологічна деградація Руху. Він став глухим і німим до тих подій, які вирують в Україні, на які він мав би звертати увагу. Наприклад, на те, як у Полтаві фракція БЮТ на смерть стоїть, аби не допустити встановлення пам’ятника Мазепі.

Я дивлюся на бігборди із зображенням Тарасюка: «20 років тримаємо слово». Справді, Борис Іванович має рацію: «слово» тримає, бо дав його ще в час створення Руху — знищити його.

«Чорновола зустріли оваціями, але обрали Драча»

— Ярославе Михайловичу, а ви пам’ятаєте, як проходили установчі збори Руху?

— Звичайно! В мене є повний відеозапис зборів, я недавно його переглядав. Коли дивишся з відстані 20 років — емоції дуже сильні. У всіх людей — натхненні та щасливі обличчя, сповнені надії. На наших очах творилася історія.

Обговорення тривало три дні. Ми торкнулися всіх проблем: культури, релігії, економіки. Звичайно, говорили про майбутнє України. Пам’ятаю, з боку деяких делегатів були дуже обережні заяви. Драч, Павличко, Яворівський досить стримано розмірковували про самовизначення: лунали заяви, що Україна може бути суб’єктом оновленого союзного об’єднання, але з великою порцією своїх повноважень. Лише у виступах В’ячеслава Чорновола і Левка Лук’яненка лунали рішучі речі: повна незалежність України. Зал зустрів ці слова шаленими оплесками.

— Тобто вже тоді у Русі був певний поділ на фракції?

— Так. Усе–таки давалася взнаки прив’язка цих людей до партії. Вони робили, безсумнівно, добру справу, але їм було важко відрубати цю пуповину.

— Незважаючи на те, що делегати підтримали Чорновола, першим головою Руху було обрано Драча. Чому?

— Тоді все «варилося» у будинку Спілки письменників. Саме літератори взяли на себе організаційні турботи. Вони не могли бути радикальними. Чорновіл і Лук’яненко пройшли тюрми і табори, вони не були пов’язані з партією. Ці люди були вільними у мисленні та діях. А в інших були побоювання: усі розуміли, що є Радянський Союз, репресивна машина. Тому перші кроки були досить обережними, щоб не спровокувати конфлікт із тодішньою владою. Але події почали розгортатися дуже динамічно, і невдовзі Рух відмовився від приставки «за перебудову».

— Ви кажете, що установчими питаннями займалася група письменників — тобто процес створення НРУ був організованим. То чого все–таки було більше у зародженні Руху: стихійності чи організованості?

— Тоді взагалі було дуже жваве політичне життя. Народ стихійно виходив на вулиці. Треба було прилаштувати цю активність у організаційні рамки. Події самі диктували необхідність створення цієї громадсько–політичної організації.

— А скільки членів організації потім вступили у партію? І чи перенеслися ті протиріччя вже у політичну організацію?

— Я до сьогодні зустрічаю людей, які лютують, що Рух з ініціативи Чорновола став партією. Із прийняттям акту про відновлення державної незалежності місію Руху, по суті, було виконано: ми стали незалежними. Далі НРУ вже не міг існувати як громадсько–політична організація. У ньому був надзвичайно широкий діапазон політичних уподобань: від ліберального комунізму до радикального націоналізму. Мудрість В’ячеслава полягала в тому, що він це першим відчув. Тим паче, що тоді було ухвалено закон, який надавав право висувати кандидатів у народні депутати лише партіям.

«Мій прогноз — Тарасюк підтримає Тимошенко»

— Ярославе Михайловичу, днями Рух ухвалив рішення, яким ствердив, що на президентські вибори має свого кандидата — Бориса Тарасюка. В останні роки Рух ішов на вибори у коаліціях. Як ви оцінюєте рішення про власного кандидата?

— Насправді це примітивна комбінація, спрямована на підтримку Юлії Тимошенко. Хід дипломата і стратега Тарасюка вгадувався ще рік тому. Борис Іванович активно розкручуватиметься як кандидат у Президенти, а потім виступить із закликом підтримати Юлію Тимошенко. На такий сценарій Юлія Володимирівна ресурсами не поскупиться.

— Рух заявив про те, що слід висунути єдиного національно–демократичного кандидата. Ви гадаєте, що йшлося про Тимошенко?

— Звичайно. Мені запам’яталася заява Тимошенко, яку вона висловила під час візиту до Львова, — про те, що Україна мусить мати єдиного кандидата від націонал–демократичних сил. Але це неправда! Юлія Володимирівна не має жодного стосунку до національно–демократичних сил. І саме тому вона хоче заручитися підтримкою Руху. Плече легендарної партії має надати їй ореолу великої української патріотки.

Що ж до кандидатів, то я переконаний, що найближчим часом багато організацій Руху, наперекір проводу, підтримають кандидатуру Віктора Ющенка.

— Багато хто каже, що Рух уже виконав свою історичну місію. І він уже не набере колишніх потуг. Що ви думаєте з цього приводу?

— Поза сумнівом, Рух зробив дуже багато. Якщо брати його історію до 1999 року, коли загинув В’ячеслав Чорновіл... Рух міг би прислужитися українській справі й надалі. Але після вбивства Чорновола Рух піддався деградації. Особливо після приходу Бориса Тарасюка. Найбільшим гріхом нинішнього керівництва Руху я вважаю спекуляцію іменем Чорновола. Бо він нинішні дії Тарасюка і команди категорично не схвалював би...

Відродити колишню славу Руху, з мого погляду, вже неможливо. Хоча для початку вартувало б змести Бориса Тарасюка з посади голови партії. Очистити Рух. Також могло б допомогти об’єднання з іншими національно–демократичними партіями. Адже всі вони переживають скрутні часи.

— Ви хотіли б повернутися в Рух?

— Такого Руху, в який я хотів би повернутися, вже не буде. Нове керівництво знищило партію. Але я завжди залишатимусь із побратимами–«рухівцями», які щиро носять у серці ідеї Чорновола.

ПІД ОКОМ КДБ

«Рух був нашпигований агентурою»

— Ярославе Михайловичу, недавно Служба безпеки України розсекретила документи, які стосувалися антирухівської діяльності КДБ. Ви вже ознайомлювалися з ними?

— Так, я їх переглядав. Насправді Рух був нашпигований агентурою — від низових осередків і навіть до керівництва. Дванадцять років тому під час телевізійної програми, яку я вів на львівському телебаченні, я прямо спитав у Леоніда Кравчука, до яких заходів вдавалося політбюро ЦК, щоб не допустити розвитку Руху. І попросив Кравчука відповісти відверто. Леонід Макарович прямо відповів, що метою було нейтралізувати Рух, «не дати йому поширитися», дискредитувати. «Органи безпеки за вказівкою політбюро мали здійснювати різні заходи своїми специфічними методами. Ці специфічні методи нам відомі — це компромат, залучення до співпраці, агентура, зв’язки, намагання перетягнути на свій бік керівників. Головне завдання — розвалити Рух ізсередини», — дослівно сказав Кравчук. Тобто завдання заборонити Рух не ставилося: тоді це вже було нереально. Головним методом була агентурна робота.

— Незважаючи на це, в 1989 році Кравчук прийшов на установчі збори Руху...

— Частина рухівців — і Драч, і Павличко, і Яворівський — контактували з тодішнім керівництвом партії. Велися дискусії про майбутнє України. Партія нічого не могла вдіяти з Рухом: процес був незворотним. Для того, щоб не викликати страху і роздратування партійного керівництва, було добавлено приставку «за перебудову». Це було перегукування з ідеєю Горбачова. Кравчук за дорученням політбюро ЦК ходив на ці контакти.