Як аварійні дерева розквітли

Переходжу звичний місток через Псел і, дивлячись на парк, відчуваю раптом, що потрапляю у незвичну реальність, — протилежний берег змінився. Миті досить, аби зрозуміти: на майданчику за мостом почали встановлювати витвори Першого міжнародного симпозіуму міської скульптури.

За роботою восьми художників із п’яти країн місто спостерігало уважно. Передусім тому, що подібні заходи незвичні й побачити, як народжується твір, справді цікаво. Своєрідним був матеріал — митцям запропонували тополі, спиляні в парку як аварійні, — ну що з них можна зробити?! Не здавалося простим і вирішення ніби простої теми — «чарівна квітка». Майстри ж інтригували: квітка — поняття неоднозначне. Це й цвіт папороті, і райдуга, і усмішка, і кохання...

Тепер видно, які ідеї надихали учасників пленеру. У киянина Лева Синькевича це «Метаморфоза». Угору, до сонця, до світла, злітають птахи, чиї крила з першого погляду можна прийняти за листки пагона. У білоруса Корнія Алексєєва це чарівна жінка, що «проростає» з листя папороті — «Квітка папороті». У Віктора Довгалюка, рівненця, який зараз живе і працює в Німеччині, — це абстрактна «Квітка А». А його товариш і наразі земляк Екхард Руттенберг створив жінку, яка тримає квітку в руках...

«Тополя — незвичайне дерево, — говорить Корній Алексєєв, — воно забирає з людини все погане. Хочу, щоб робота несла добро мешканцям Сум». А ще зізнається, що у скульптуру заклав послання нащадкам. Яке — не каже.

Усі сходяться на тому, що умови для роботи створені чудові. Галявина в парку стала справжньою майстернею. Пішли назустріч художникам і щодо розміщення творів. «Ми попросили доріжку зробити там, де вже її протоптали люди. Ще варто кілька лавочок поставити», — розповідає Віктор Довгалюк.

Такі «дерев’яні» симпозіуми для скульпторів проводять нечасто. До речі, найперше подібне дійство в Радянському Союзі відбулося теж на Сумщині, у Тростянці, 1986 року. Добре пам’ятається те дивовижне свято, що відбулося за підтримки тодішнього голови Тростянецького міськвиконкому Миколи Мельника. І приємно нині завбачувати пряму спадкоємність: на сумську роботу сина приїхав подивитися народний художник України Юрій Синькевич, учасник першого пленеру. Звідси прямував до Тростянця. Можливо, там варто чекати нового симпозіуму?

Художники, які зібралися в Сумах, працюють із різним матеріалом — каменем, залізом... Але визнають: дерево живе і дуже пластичне, тому працювати з ним приємно. Хоча треба відчути його структуру і не йти всупереч їй.

«Екхард, наприклад, узагалі ніколи не робить ескізів, коли працює з деревом, — розповідає за колегу Віктор Довгалюк. — Він повинен побачити колоду, отримати поштовх «із живота», з душі, й тоді працює».

Щодо недовговічності деревини майстри мають свою думку. «Якщо вкладати душу, добру програму, скульптура житиме довго», — каже Корній Алексєєв. Продовжують життя творів правильні встановлення та догляд, спеціальна обробка. Тож можна сподіватися, маленький парк скульптур, що виростає всередині великого міського парку, житиме багато літ. У місті ж зріють задуми зробити симпозіум щорічним. Вишукувати майданчики для робіт, можливо, пропонувати інші матеріали, але збирати художників і одухотворювати Суми.

Учасники цьогорічного зібрання не проти. Усім тут сподобалося: і єдиному з місцевих — тепер киянину Олексію Шевченку, і нині канадцю Владиславу Волосенку. На багатьох мистецьких подіях були, але в Сумах найкраще. Досить літній Екхард узагалі в захваті. «Така їжа смачна, що не знаю, як до Берліна повертатися. А підстригли мене сьогодні так, що в десять разів ліпше, ніж удома», — показує зачіску, усміхаючись. Найбільше, розповідають колеги, йому сподобалися сумські дівчата. Хотів навіть одружитися, та не склалося, жартують.

Що ж, є привід приїхати до Сум знову. А поки художники готуються до урочистої «здачі» творів місту з нагоди святкування дня Сум. Довершують роботи, вносять останні штрихи. І жителі Сум матимуть змогу переконатися: навіть аварійні тополі здатні стати чарівними квітами — варто уміти «чаклувати».