Духмяний успіх

Навіть допитливий приїжджий навряд чи без допомоги когось із корінних спасівців розпізнає в продовгуватому приміщенні, збудованому в стилі модерного дерев’яного зодчества, завод, що виготовляє продукцію, відому в Україні та за її межами. Розташоване у глибині подвір’я виробництво привабливим, немануфактурним фасадом повернуте до сільської вулиці, а тилами — в грядку. Поруч — древня хата старшого покоління Стовп’юків. В архаїчній стайні задумливо пережовує траву корова. На смарагдовому трав’яному килимі вилежується розімліла від полудневого сонечка бородата коза з великими байдужими очима. Різностильовий архітектурний ансамбль завершує ошатний, теж, звісно, дерев’яний, котедж, де з дружиною Галиною та неповнолітніми сином і донькою мешкає 42–річний господар.

Сільська ідилія та й годі. Щоправда — і корова, і коза, й город із понад триметровими стеблами кукурудзи «без жодного грама хімії», і галявина дикорослих трав — усе це елементи здорового способу життя, яке пропагує засновник асоціації «Чиста флора» Михайло Стовп’юк. Уже побачили світ дві його книги «Народні рецепти здоров’я» та «Бізнес і здоров’я» (у співавторстві з Володимиром Осетровим). Нині пан Михайло працює над кандидатською дисертацією та новою книгою «Як виростити здорову дитину» з порадами, перевіреними на власному досвіді. Йому є чим поділитися з читачами. Життя, як стверджує сам автор, видалося цікавим і динамічним. Гріх скаржитися.

У гори — по науку. Знахарську

Народився він у давньому селі Спас, оточеному з усіх боків мальовничими лісами передгір’я Карпат, майже на півдорозі від Косова до Коломиї. У юнацькі роки захопився педагогікою. Мав неабиякий хист до навчання дітей, проте гуцульським Ушинським не став. Хоча, зрештою, розподіл після педучилища в початкову школу присілка Синиці — одного з найвіддаленіших гірських населених пунктів Верховинщини — багато в чому визначив його подальшу долю.

«Там, — розповідає, — у мене виник надзвичайний потяг до зільництва. Я жив серед горян і мав можливість переконатися, що вони не тільки споживають переважно екологічно чисту їжу, але й майже не звертаються по допомогу до офіційної медицини. Дізнався, що кожна рослинка, якщо її зібрати у певний час і вміло застосувати, має виняткові цілющі властивості. Це відкриття мене зацікавило вже на новому рівні, коли вступив на біологічний факультет Чернівецького державного університету. За­хотілося поєднати науку з практикою народної медицини, тобто зі знаннями, які передаються гуцулами з покоління в покоління».

Молодого вчителя не захоплювали мольфари, віщуни та представники інших магічних спеціалізацій. Шукав тямущого знахаря. І таки знайшов. У гірському Бистреці познайомився з відомим травником Іваном Васильовичем Кікінчуком, до якого ще за Радянського Союзу з усіх–усюд їхали з надією вилікувати задавнені хвороби. «Він тоді мав 70 років, але легко піднімався у високогір’я Карпат і показував мені, де яке зілля росте, коли його заготовляти і як застосовувати, — пригадує з приємністю ті часи. — Особливо мене вразили можливості дуже отруйної рослини з назвою борець, що має бульбоподібні корені і належить до родини аконітів. У народній медицині борець застосовують для лікування злоякісних пухлин. За рекомендаціями Кікінчука я робив різні настоянки й випробовував їх в університетській лабораторії на щурах. Навіть не завершені мною дослідження підтверджували, що ця рослина може продовжити життя онкохворих».

Як лікарські рослини потіснили педагогіку

Михайло Стовп’юк із дипломом біолога швидко просувався щаблями педагогічної кар’єри, проте змушений був обрати інше, ближче до душі, заняття. Його, зізнається, дуже тягнуло до гірських трав. У літні місяці, в час педагогічних вакацій, майже безвиїзно днював і ночував на полонинах і запримітив, як іноземні туристи, переважно поляки, вишукують і цілими рюкзаками вивозять за кордон цілющі корені наших червонокнижних рослин. Тоді ж зрозумів, що флору Карпат необхідно захищати, аби не залишити внукам марсіанські ландшафти. Із власної ініціативи створив обласний фонд «Карпатський женьшень», який разом з ученими Інституту ботаніки імені М. Холодного Національної академії наук України розробив рекомендації щодо захисту унікальної гірської флори.

Тямущого фахівця помітив тодішній «губернатор» Прикарпаття Михайло Вишиванюк і доручив керувати реалізацією обласної програми «Лікарські рослини». За короткий час фітоідея оволоділа масами прикарпатських фермерів та власників індивідуальних господарств, і невдовзі область зацвіла доморощеним зіллям. Рентабельність від цієї нетрадиційної аграрної орієнтації сягнула запаморочливих 300 відсотків.

Далі — більше. Фортуна подарувала йому ще чарівнішу усмішку. У середині минулих дев’яностих відома українська кавова фірма «Галка» зі штаб–квартирою у Львові під натиском транснаціональних конкурентів почала стрімко втрачати вітчизняні ринки збуту. Для порятунку знаного підприємства Михайла Стовп’юка та ще кількох менеджерів нового покоління запросили в столицю Галичини. Виходець зі Спаса, швидко освоївшись із новою роллю, створив при «Галці» кілька стратегічних підприємств, зокрема «Галку–чай», яка спеціалізувалася на виготовленні напоїв винятково з лікарської сировини.

«Переді мною відкрилися дуже привабливі перспективи, — каже пан Михайло. — Керівництво «Галки» запропонувало добротну квартиру у Львові і фінансово вигідний контракт, але я вирішив повернутися додому, у Спас. Тут почуваюся найкомфортніше. Ввівши батьківську присадибну ділянку в зону виробництва, побудував у селі власний завод із виготовлення фітопродукції. Сучасне автоматизоване обладнання завіз із–за кордону, найняв працівників — переважно сусідів. І справа пішла».

Виробники екологічно чистих продуктів, єднайтеся!

Аби претендувати на міжнародне визнання, треба було пройти тернистий шлях стандартизації власної продукції за внутрішніми й зовнішніми нормативами, навчити земляків–селян ритмічній роботі упродовж зміни, а заготівельників — ретельності у відборі дикоростучих лікарських трав. З пізньої весни до ранньої осені пересувні сушильні комплекси, схожі на рефрижератори, виїжджають зі Спаса і снують Карпатами, Поділлям, досягаючи навіть Криму.

Зрештою, експерти зі Швейцарії не знайшли жодної заковики на всьому ланцюгові Стовп’юкового виробництва, яка б зашкодила отримати міжнародний сертифікат, що засвідчує бездоганну якість і природне походження виготовленої на його підприємстві продукції. Окрім України, вона успішно реалізується в країнах Балтії і починає просуватися на ринки Росії, Білорусі, Фінляндії, Австрії, Німеччини та Швейцарії. Цьогоріч фіточаї його фірми вперше представляли нашу державу на виставці–продажу «Біофак–2009» у німецькому Нюрнберзі.

Це — безсумнівний особистий успіх Михайла Стовп’юка. Проте він мислить масштабами значно ширшими свого обійстя і власного бізнесу. «У нинішніх умовах глобальної кризи Україна має унікальний шанс проникнути зі своїми якісними продуктами на міжнародні ринки, — стверджує він. — На жаль, ми вже майже рік проспали. Нам у цей непростий час треба було затягнути паски і на рівні державної політики цільовим призначенням спрямувати кошти, викроєні, де тільки можна, на розвиток малої переробної промисловості. Якщо проспимо ще рік, транснаціональні компанії оговтаються і знову монополізують ринки. Тоді ми ще довго тягнутимемо лямку їхнього сировинного придатку».

Варто зауважити, що процитовані висновки — не спонтанні думки, народжені в розмові з колегами за гальбою пива. Михайло Миколайович просидів не один вечір над штудіюванням праць відомих економістів, вивчив унікальний аграрний досвід дідів–прадідів і розробив модель ефективного функціонування агросадиб у сучасних умовах з урахуванням якості ґрунтів, кліматичних умов та уподобань господарів. Його теорія вже проходить практику на «полігоні» асоціації «Чиста флора», створеної рік тому. «Ми об’єднуємо людей, задіяних в агро–, еко– та зеленому туризмі, зайнятих вирощуванням чистої, тобто органічної продукції та її переробкою, — розповідає автор проекту. — У недалекій перспективі створимо великий карпатський бренд із відповідним маркуванням продукції, захищеної від підробок».

Та про це ми поговоримо якось іншим разом. Тим паче що успішний бізнесмен, пропагандист здорового способу життя, голова ради громадських організацій Коломийщини Михайло Стовп’юк висловив готовність поділитися з сільськими читачами «УМ» порадами щодо успішного розвитку агросадиб, у яких і жити комфортно, й солідні прибутки можна отримувати.