Дві пам’яті — один біль

Ця книжка щойно побачила світ у київському видавництві «Дух і Літера». Її упорядник, Марцін Войцеховський, польський журналіст і публіцист, який багато років працював у Києві кореспондентом «Газети Виборчої». Назва книжки — «Дві пам’яті», й розповідає вона про одну з найбільш драматичних сторінок українсько–польських стосунків — трагедію на Волині в 1940–х роках. Суспільна дискусія про цю страшну взаємну ворожнечу, яка мала місце між двома народами в часи Другої світової війни, вже потрохи йде і в Україні. Проте польські інтелектуали — історики, журналісти, філософи — розпочали це обговорення дещо раніше. І книга, укладена Марціном Войцеховським, — своєрідний підсумок такої дискусії з польського боку. Підсумок не остаточний, а, швидше, проміжний.

Розмова про події на Волині — важка розмова. Бо йдеться у ній не про героїчну, а про трагічну сторону життя. Та історія, як відомо, не буває одного кольору. І відповідальність про заподіяне навзаєм представниками двох сусідніх, близьких народів лежить на них надалі незримим тягарем. Позбутися цього тягара — одне з надзвичайно важливих завдань, і над вирішенням цього питання задля майбутнього міркують на сторінках книжки Яцек Куронь і Адам Міхнік з польського боку та Мирослав Попович і Ярослав Грицак з українського. Ці чотири імені — далеко не повний перелік авторів, та показово, що найвищі інтелектуали обох народів вважають своїм обов’язком брати участь у вирішенні таких нелегких і драстичних питань. Бо саме на них, інтелектуалів, орієнтується у своїх подальших діях і політикум, і соціум обох країн.

Не лише журналісти й філософи, а й отці церкви також долучаються до розмови в межах збірки, випущеної «Духом і Літерою». На сторінках «Двох пам’ятей» читач знайде інтерв’ю з кардиналом Любомиром Гузаром, душпастирські листи польських та українських ієрархів і навіть листа Папи Римського Івана–Павла ІІ під глибоко символічною назвою «Звільніть серця від отрути». Що ж до рівня інтелектуального, то в книзі також вміщено роздуми знаного історика Мирослава Мариновича, відомого політолога, професора Богдана Осадчука з Берліна, їхнього польського колеги Ришарда Тожецького. З актуальних політиків у збірці присутній Президент України Віктор Ющенко — його лист до Адама Міхніка, затитулований «Каміння пам’яті», несе пряму алюзію до відомого вислову біблійного пророка Еклезіяста про те, що є час розкидати каміння, і є час каміння збирати. Друга частина цього вислову, як пам’ятаємо, нагадує, що є час ухилятися від обіймів, і є час розкривати обійми. Розкрити обійми назустріч одне одному, простити й забути старі образи — ось ключовий мотив звернення Президента України до польського громадського діяча.

Українською мовою збірку «Дві пам’яті» переклав Володимир Павлів — знаний публіцист, близький друг і соратник незабутнього Олександра Кривенка, з яким разом розпочинав журнал «ПіК», вже перегорнуту, та ніяк не забуту сторінку української журналістики. На сторінках того часопису теж немало говорилося про українсько–польські стосунки. Видно, так воно призначено згори, що розплутувати складні вузли на канві історії двох народів мусять журналісти: Войцеховський з польського боку і Павлів — з українського. Найближчими днями обговорення української версії книги «Дві пам’яті» пройде в Києво–Могилянській і Острозькій академіях та на «Форумі видавців» у Львові. Можна, не маючи особливого пророчого дару, вже тепер сказати, що обговорення ці будуть емоційними і гарячими. «Викричімось та про­бачмо» — такий титул носить спільна розвідка польських істориків Павла Махцевича і Ґжегожа Мотики, одна з завершальних у збірці. Титул вичерпний і символічний. Наче у Прощену Неділю, два наших народи мають сказати один одному щире «прости» і почути так само щире «Бог простить». Бо у подібних справах важливо отримати саме таке прощення.