Університети в лопухах
У київській майстерні Анатолія Коноваленка можна годинами ходити, мов у художній галереї. Вироби, виконані в самотужки освоєній ним техніці «маркетрі», вражають, дивують, зачаровують. Не відразу можна повірити в те, що й ось ця розкішна картина, й ця ікона «намальовані»... деревом. Точніше, тонесенькими дерев’яними лусочками. Вони викладаються, мов мозаїка, створюючи кольорами й відтінками, неповторним малюнком дерева будь–яке зображення — обличчя, пейзаж, натюрморт... То лише на перший погляд здається, що розпиляне дерево банальне. Насправді кожен його зріз унікальний: вікові кільця, сучки, хвилеподібні переливи, вік і порода дерева дають майстру «барви», якими можна творити дива. Вразило мене й те, що дерев’яні пластинки мають не шорстку, а блискучу перламутрову поверхню...
«Технікою «маркетрі» я захопився в 60—70–х роках, коли в магазинах для юного техніка почали продавати шпон, — розповідає Анатолій Михайлович. — Я сам працював викладачем у такому гуртку при заводі «Арсенал». Самостійно освоїв цю технологію. Потім написав кілька книжок...»
Згодом майстра–самоучку запросили викладати до Художнього інституту. Не маючи художньої освіти, він читав студентам лекції, став доцентом. «Колеги й досі не вірять, що я не закінчував спеціалізованого ВНЗ. Адже я фахово оперую термінами, розмовляю з ними їхньою мовою — каже Анатолій Коноваленко. — Але це так! Я пройшов, як кажуть, народні університети в лопухах! З дитинства можу намалювати будь–що. Але батько сказав: іди в автомобільний технікум, завжди матимеш копійку. Я й пішов. Потім закінчив педінститут. Та однак повернувся до мистецтва».
Згодом довкола Анатолія Михайловича згуртувалися його учні й однодумці, яких захопила дивовижна техніка «маркетрі». Його авторська школа нині єдина в Україні, що займається дерев’яною мозаїкою.
Вітражі з... дерева
«Маркетрі» настільки мене полонило, що я й сам у процесі оволодіння ним зробив кілька винаходів», — каже Коноваленко. Якось під час роботи з рук майстра випав фрагмент шпону. Падаючи, він загадково майнув у променях світла, наштовхнувши на думку, що з тонких пластинок дерева можна робити вітражі. Пізніше випадковий винахід Анатолія Михайловича отримав назву «світолік» і був запатентований. Нова техніка дала поштовх до справжнього творчого сплеску. Виявилося, що «світолік» дає можливість виготовляти не тільки віконні вітражі, а й дивовижні картини з підсвіткою, світильники, стелі. Родзинка виробів у тому, що дерево у звичайному вигляді і підсвічене «грає» по–різному. Як фотонегатив: місця, які на плівці є темними, у підсвіченому вигляді стають білими і навпаки.
Окрім того, Анатолій Коноваленко придумав новий декоративний вид паркету, який не виробляють ніде у світі, — дерев’яний гобелен. Якщо тонесенькі, в певних місцях профарбовані листи дерева скласти, мов книжку, то на зріз отримаємо візерунок. Нарізавши дерево, мов хлібину, отримаємо дощечки для паркету. З них можна викласти будь–який дерев’яний килим. Пластини шпону в ньому справді виглядають, мов нитки, з яких виткано «гобелен» під ногами. Цікаво, що шліфувати такий паркет можна скільки завгодно — малюнок лишатиметься, адже він профарбований наскрізь.
«Маркетрі» для королівської особи
Для роботи Анатолій Михайлович здебільшого використовує тополю — білу та чорну (осокір). Ще годяться вільха, клен, світлий бук, верба, осика. «Можна брати й карельську березу, але вона коштує майже 100 доларів за квадратний метр, тоді як наша тополя — усього шість–вісім гривень, — каже він. — Гарна на зрізі, але дуже дорогуща бразильська вавона. Баобаб неймовірно декоративний».
До речі, вироби, виконані технікою «маркетрі», можуть бути й різнокольоровими, якщо пластини шпону підфарбувати. «Для цього витягаємо природні барвники: зелений — із кропиви, блакитний і синій — із квітів волошок, коричневий — із витяжки дуба, яка продається в аптеці для полоскання рота, — каже майстер. — Можна деревину ще й відбілити перекисом водню, тоді цвіт вишень, абрикосів, жасмину вийде особливо білосніжним». Але з нетонованим деревом працювати, без сумніву, цікавіше.
«Важливо відчувати дерево, — каже пан Анатолій. — Коли тональні співвідношення правильно підібрані, то й на пласкій поверхні можна відчути глибину простору. Коли захоплюєшся роботою, то забуваєш і поїсти, і про сон». Щоб зробити одну картину, каже майстер, треба продлубатися з місяць. І на це підуть сотні штук дерев’яних «лусочок».
«У селі Северинівка, що за 35 кілометрів від Києва, торік відкрилася церква Петра і Павла. Для цього храму ми робили велике панно з зображенням Матері Божої з дитям та 21 янгола. Коли люди заходять до церкви і бачать цю ікону, то завмирають від подиву. Адже зображення зроблено повністю з дерева», — каже Коноваленко. Також майстру запам’яталася робота, яку робили для кронпринца з Об’єднаних Арабських Еміратів. Українці виграли тендер в інтернеті, відтак їх запросили до Абу–Дабі прикрашати своїми дивовижними стелями будинок королівської особи.
«Наша мрія — зробити виставку в галереї Віктора Пінчука (PinchukArtCentre. — Авт.), аби про цей рідкісний вид мистецтва дізналася вся Україна, — продовжує Анатолій Коноваленко. — Сподіваюся, там нам підуть назустріч». А ще є в майстра заповітна мрія: створити 50 дерев’яних ілюстрацій до Шевченкового Кобзаря. «Сподіваюся, що колись у мене дійдуть до цього руки», — каже він...
ДОВІДКА «УМ»
«Маркетрі» в перекладі з французької означає пістрявий набір тонких пластин дерева. Мистецтво народилося в 1675 році в Німеччині, коли винайшли верстат, який стругає шпон (тонкі пластинки деревини). Французький майстер Андре Шарль Буль першим почав інкрустувати деревом меблі. Відтоді близько 250 років техніка «маркетрі» тримала в полоні всі знамениті королівські двори Європи. У Росії цю техніку освоїли знамениті меблярі брати Васильєви. На жаль, в Україні майстрів, які б працювали з «маркетрі», не було.