Анастасія Коженкова: Тепер усі мрії — про олімпійську нагороду

«Попри брак фінансової підтримки, наші спортсмени продовжують гідно виступати на світовій арені та завойовувати медалі», — таке речення вітчизняний журналіст може вставляти в матеріал, що висвітлює стан чи не кожного виду спорту (звичайно, якщо це не футбол). Героїня цієї розмови — яскрава ілюстрація до такої ситуації. Вирушаючи два тижні тому на чемпіонат світу з академічного веслування до Польщі практично в борг, Анастасія Коженкова — разом зі Світланою Спірюховою, Тетяною Колесниковою та Яною Дементьєвою — повернулася із золотою нагородою.

Із четвірки дівчат–переможниць світового чемпіонату кореспондент «УМ» вирішив поспілкуватися саме з Настею, адже для неї це були перші змагання такого рівня — і одразу такий вражаючий дебют. З Коженковою ми домовилися порозмовляти на спортивній базі збірної України, що розташована на Трухановому острові в Києві, — саме там Настя з подругами зараз готується до національного Кубка.

«Перед чемпіонатом світу через відсутність фінансування не виступили на жодному міжнародному турнірі»

— Насте, давайте спочатку поговоримо про вашу перемогу в Познані, яка стала справжнім відкриттям для всіх.

— Я б не назвала цей здобуток аж такою несподіванкою. І ми, і наш тренерський штаб очікували, що медаль — буде. Інша річ, поставало питання щодо її ґатунку. Цього року, через відсутність фінансування, ми не стартували на жодних міжнародних змаганнях, що відбувалися напередодні чемпіонату світу. Тому й приблизно не уявляли, на якому рівні перебуваємо ми, а на якому — наші суперниці. Перед Польщею мали лише час, який показували на тренуваннях, оце й усе.

— Але ж були статистичні дані з тих змагань, які ви пропустили. Хоч щось...

— Воно–то так, але в «академістів» ще існує такий серйозний фактор, як навколишнє середовище: вітер, хвилі, щільність води — усе це впливає на результат. Тому орієнтуватися на чийсь час лише за сухими статистичними даними не можна.

—  Інші українські «збірники» на чемпіонаті світу не здобули жодної нагороди. А на когось іще сподівалися так, як на вас?

— Парна чоловіча четвірка теж повинна була зачепитись за п’єдестал. Але сталося так, що хлопцям просто не пощастило. Те саме стосується і чоловічої вісімки, яка обов’язково себе ще покаже.

«У Польщі мешкали в гуртожитку»

— Перед від’їздом до Познані деякі «збірники» розповідали, що про академічне веслування в Україні на державному рівні практично забули. Це правда?

— Я вже згадувала, що ми не поїхали на жоден із трьох етапів Кубка світу, які проходили цього року. Нам просто сказали, що грошей нема. На чемпіонат світу щось там назбирали, але в Познані ми жили в якомусь гуртожитку, а не готелі. Те саме стосується харчування: кожному «збірнику» виділили якісь кошти, аби він самотужки вирішував, як себе прохарчувати: вариш сам або шукаєш, де дешевше підкріпитися. До Польщі їхали поїздом, поверталися так само, що забрало чимало сил.

— Після «золотого» тріумфу на київському вокзалі вас уже зустрічала ціла делегація. Чиновники, як завжди, наобіцяли «золоті гори»?

— Насправді нічого конкретного не обіцяли. Подарували квіти, привітали, сказали «хай вам щастить». Ось і все. Натомість представники областей, за які ми виступаємо, обіцяли віддячити за те, що прославляємо ці регіони своїми перемогами. Ми ж із дівчатами разом тренуємось лише на зборах, а мешкаємо в різних містах.

— Екіпаж, у складі якого ви змагалися на чемпіонаті світу, порівняно недавно змінив склад на 50 відсотків. Цей прихід нових людей вплинув позитивно?

— Саме так. У такому складі ми ще не веслували на жодних змаганнях. Для мене, зокрема, це перші змагання такого рівня у кар’єрі.

Раніше в четвірці виступали тільки Тетяна Колесникова та Світлана Спірюхова. Яна Дементьєва змагалася в двійці, їздила на Олімпіаду до Пекіна, де виступала в цій програмі.

«Будуємо плани на Лондон»

— За яким принципом узагалі формуються екіпажі в академічному веслуванні?

— Тут важливу роль грають результати, які ми показуємо впродовж року. Гребемо поодинці, виконуємо нормативи, і на основі цього тренери формують склад.

Для мене це перший великий успіх, тоді як дівчата з мого складу досвідченіші: Колесникова та Спірюхова на Олімпіаді в Афінах виборо «бронзу» в четвірці, щоправда, нагороду в них потім відібрали, був неприємний допінговий скандал. Окрім того, на чемпіонатах Європи вони і Дементьєва теж здобували призові місця.

— Цими вихідними у Києві відбудеться Кубок України з академічного веслування. Ваша четвірка теж виступатиме?

— Так, ми заявлені і думаємо перемагати. Окрім того, планую спробувати себе і в іншому класі — у парній двійці. Я гребтиму з Яною Дементьєвою.

— Не за горами й наступна літня Олімпіада — в Лондоні. Після тріумфу на світовій першості, мабуть, вам до снаги повторити «золотий» успіх і на Олімпійських іграх. Плануєте зберегти склад до головних стартів чотириріччя?

— Це моя велика мрія — здобути хоча б якусь нагороду на Олімпійських іграх. Поки в нас є лише дві бронзові нагороди такого рівня за всю історію українського академічного веслування, і дуже хотілося б якщо не перевершити, то хоча б повторити таке досягнення.

«Веслувальницею зробив високий зріст»

— Насте, ви народилися на Волині, тренувалися в Києві, зараз виступаєте за Дніпро­петровськ. Розкажіть трішки про свою кар’єру.

— Це був доволі тернистий шлях. У Ковелі я спочатку займалася баскетболом, і звідти мене переманив до Києва мій перший тренер з академічного веслування. На мою користь зіграв високий ріст, який і вирішив долю. Так у 14 років я опинилася в Київському спортивному ліцеї–інтернаті. Потім був звичний для спортсмена шлях: навчання у Національному університеті фізичного виховання і спорту.

— А як опинилися в Дніпро­петровську?

— Мій перший наставник працює з дітьми, а я вже було підросла, стала виступати з дорослішими суперниками, показувати якісь результати. Тоді мене й знайшло запрошення з Дніпропетровська. Я погодилася і не жалкую: кар’єра розвивається вдало, знайшла там своє кохання (посміхається).

— На воді?

— Так. Мій хлопець — тренер з академічного веслування, віднедавна допомагає готувати жіночу вісімку до наступного чемпіонату Європи.

— Не шкодуєте, що покинули баскетбол? Адже це більш популярний вид спорту в Україні, ніж академічне веслування.

— Сумніваюсь, що в Ковелі я б виросла у баскетболістку такого рівня, якою зараз є у веслуванні. Здається, в рідному місті мало хто й знає, що я стала чемпіонкою світу. А стосовно популярності, то в Англії, приміром, змагання між Кембриджем та Оксфордом є однією з найпомітніших спортивних подій за рік. Хоча в нас «академісти» про таку увагу можуть лише мріяти.

— Перше захоплення не забули?

— Зараз намагаюся постійно, як є вільний час, спостерігати за матчами баскетболістів дніпропетровського «Дніпра». Знаю про зміни в складі, динаміку виступів. Жіночий баскетбол мені менше подобається, адже там нижчі швидкості й не така висока видовищність, як у чоловіків.

«На змаганнях човни іноді тонуть»

— А які думки вирують у голові в той час, коли ти веслуєш? Академічне веслування, здається, має дозволяти обмірковувати ледь не філософські питання під час заїздів?

— Перш за все, ти переживаєш, як правильніше, технічніше та чіткіше пройти дистанцію. Часто робимо багато зайвих рухів, які впливають на підсумковий результат, а цього потрібно уникати. Про те, що забули щось там удома зробити, ніколи й не згадуємо (посміхається).

— Після закінчення кар’єри спортсмена плануєте залишатись у веслуванні?

— Навіть не знаю, чи приваблює мене доля тренера. Перше, що б хотілося зробити після закінчення активних виступів, — завести сім’ю, виховати дітей. Якщо ж робити це зараз, то за постійними зборами–роз’їздами ніколи не будеш бачити родини.

— Після переможного фінішу склалося враження, що від радощів ви з дівчатами ледь не перекинули човен. А часто трапляються якісь такі ексцеси на воді?

— Пригадую, як у 2003 році змагалася на дитячому чемпіонаті світу в Греції. Там був такий сильний вітер, практично шторм, що човни з великими екіпажами швидко набирали воду і буквально тонули. Стернові пливли за ними і підштовхували хто до берега, а хто ще міг так–сяк триматися на поверхні, — до фінішу. Пощастило тим екіпажам, у складі яких були легкі спортсмени. Отакі ситуації трапляються.

АНТРОПОМЕТРІЯ

На запитання, якими мають бути антропометричні дані ідеального кандидата в академічні веслувальники, Настя Коженкова відповіла так:

— Високий зріс та невелика вага вітаються в першу чергу. А ще — розвинені «важелі», тобто довгі руки й ноги. Низеньким важче показувати гарні результати в нашому спорті.

ДОСЬЄ «УМ»

Анастасія Коженкова

Майстер спорту з академічного веслування (тренується з 2000 р.).

Народилася 19 січня 1986 р. в м. Ковель (Волинська область).

Чемпіонка світу 2009 р. в четвірці парній.

У 2008 р. закінчила Національний університет фізичної культури і спорту (Київ).

Перший тренер — Олександр Горовий. Теперішній тренер — Володимир Морозов.

Зріст — 186 см, вага — 72 кг.

Захоплення — баскетбол, художня гімнастика.