Слідчі поза політикою

«Цей злочин не має давати нам спати, поки не буде засуджений. Як українець, я дуже хотів би, щоб кримінальна справа за фактом геноциду–Голодомору таки була направлена до Верховного Суду України. І немає значення, яке рішення прийме ООН з цього питання», — сказав генерал–лейтенант СБУ нардеп Григорій Омельченко на «круглому столі» «Злочин геноциду–Голодомору 1932—33 рр. в Україні», що відбувся в Службі безпеки України минулого тижня. Це зібрання провідних експертів–правників у галузі українського та міжнародного права приурочили до Міжнародного дня пам’яті жертв нацизму і сталінізму, який за рішенням Європейського парламенту відзначається щороку 23 серпня. «На часі дати юридичну оцінку злочину Голодомору», — підкреслив голова СБУ Валентин Наливайченко, відкриваючи засідання, і наголосив, що в розгляд кримінальної справи не повинні втручатися політики — ні місцеві, ні закордонні. Григорій Омельченко (рід якого на Полтавщині дуже постраждав у час штучного голоду) переконував, що слідчих не має цікавити, що скажуть про перебіг розслідування в Росії чи США. І що політико–морально–історична оцінка не має ніякого значення для юридичної оцінки і суду.

Три місяці слідства

Кримінальну справу за фактом геноциду СБУ порушила 22 травня цього року. Відтоді у 25 областях створено спеціальні слідчо–оперативні групи, в яких працює 150 слідчих. Вони встановлюють обставини злочину, аналізують документи з різних архівів, з’ясовують механізми, застосовані сталінським тоталітарним режимом для винищення українського селянства. «У ході роботи зроблено однозначний висновок, що винищення значної частини українців було зроблено під проводом конкретних осіб із тодішнього керівництва радян­ської держави», — розповів заступник голови СБУ Микола Герасименко. За його словами, Служба безпеки розпочала збирати відповідні документи про штучний голод ще у 2001 році, коли в національному законодавстві було встановлено кримінальну відповідальність за геноцид. До кримінальної справи вже долучено близько 1500 архівних документів із центрального та регіональних відділень СБУ й матеріали комісії конгресу США, що діяла на чолі з Джеймсом Мейсом до 1988 року. На адресу досудового слідства надходять від громадян письмові спогади, фотознімки, кіно–відеоматеріали із записами свідчень очевидців.

На «круглому столі» доктор Анна Семенюк зі Львова, що організовувала експедиції «Місцями Голодомору» в 2002—2004 роках, нагадала, що тоді було зібрано дані для серйозного демографічного дослідження, за сприяння Віктора Ющенка видано «Методичні рекомендації з випуску атласу жертв Голодомору в Україні» в розрізі сіл, районів, областей. Сам атлас так і не було опубліковано, і пані Семенюк пообіцяла передати підготовчі матеріали до СБУ, аби долучити їх до кримінальної справи. Вона переконана, що вбивство голодом застосували з метою захоплення території, майна і будинків вимерлих.

А судді хто?

Як зазначають слідчі, багатьох матеріалів бракує в архівах. Відомо, що чимало документів було вивезено з України в Росію у 1991 році. СБУ звернулася до ФСБ РФ, правоохоронних органів республік Білорусь та Молдова з проханням надати доступ до архівних документів ЦК ВКП(б) та РНК СРСР, ОДПУ СРСР, нормативно–правових актів, директив, розпорядчих, статистичних та інших документів вищих органів влади за період Голодомору в Україні. Запити щодо архівних документів надіслано також до Італії, Польщі та інших держав. СБУ замовила п’ятьом інституціям НАНУ експертизи — зокрема, демографічну й економічну. Слідчі тим часом перевіряють і процесуально оформлюють зібрані дані про кількість загиблих по кожному населеному пункту, району та області; розшукують місця масових захоронень (на сьогодні їх виявлено понад 700 у 17 регіонах). Уточнюють статистичні дані щодо запасів продовольства та про обсяги його експорту з України.

Незважаючи на посилену роботу слідчих СБУ та попередні колосальні напрацювання істориків, юристи поки що нечітко уявляють, яким має бути судовий процес. Чи справу має розглядати Верховний Суд України, чи спеціально створений Міжнародний трибунал? Уповноважений України в міжнародному суді ООН Володимир Василенко, суддя зі США Богдан Футей та інші шановані правники говорили про потребу суду, але не про можливості й механізми його організації. Голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров вважає, що такий суд мають утворити за спеціальним статутом Верховний Суд або парламент — на зразок трибуналів у колишній Югославії чи Руанді. Голова київського «Меморіалу» правник Роман Круцик переконаний, що Україна спільно з дер­жавами колишнього Варшавського договору має створити міжнародний трибунал для засудження загалом злочинів комунізму.

Дехто переконує, що подібний суд неможливо організувати. Мовляв, злочин геноциду в Україні стався давно, ідеологи й виконавці вже в могилах — як і кого судити? Утім у світовій практиці є приклади подібних судових процесів. Приміром, Естонія офіційно засудила масові депортації свого населення до Сибіру в 1949 році як злочин проти людства та проголосила злочинним тоталітарний режим Радянського Союзу. У Росії розслідувано обставини страти більшовиками царської родини Романових та відбувся суд, що назвав імена злочинців. Людство доходить висновку, що безкарність хай і мертвого вбивці відкриває ворота для все нових злочинів над народом, що не воліє обстоювати власне право на життя.