«Дикi танцi-2».
Аби далі не було ніякої плутанини — попереджаємо відразу: раніше «Дикими танцями» народ називав пісню Руслани «Ой заграй ми музиченьку», наразі ж співачка написала нову композицію «Дикі танці». І саме на неї днями, згідно з положенням про «Євробачення», невгамовна гуцулка разом зі своєю командою відзняла кліп.
Знімали відео, що має презентувати нашого делегата у всій красі на «Євробаченні-2004», у Києві, в покинутому приміщенні Льодового палацу, який дотепні учасники дійства, натрусившись через холоднечу, охрестили «льодовиковим». Щоправда, трусилися вони недовго — слідуючи букві сценарію, який, до речі, писала Руслана, на майданчику розпалювали вогнища у бочках, палили смолоскипи на трибунах, не шкодували піротехнічного вогню і навіть притягнули справжній військовий вогнемет. Ну і, зрозуміло, власне дикі танці, які не розхолоджують аж ніяк.
У масовці кліпу знялися понад півтори тисячі студентів Київського національного університету культури і мистецтв та Київського універститету внутрішніх справ. (Через кілька десятків років вони, певно, розчулено розповідатимуть своїм онукам, як «запалювали» «Євробачення» у Стамбулі.) Рок-сцена у стилі фентезі — такий вигляд мали масштабні декорації, які були невід'ємною частиною ідеї зробити чергове, ще сміливіше, трактування етнічного матеріалу. Драйву картинці додавав і величезний авіаційний пропелер, встановлений на літаку без крил, спеціально привезений з аеропорту «Київ». Ця «мрія Карлсона» здійняла такий ураган, що ледь не поздувала Руслану та балет «Життя» із знімального майданчика. Але за свою мрію — «розірвати» «Євробачення» на шматки — артисти трималися міцно і заради класного кліпу були готові йти до останнього. За кадром відео «Дикі танці» залишаться режисер Євген Митрофанов (Москва), оператор-постановник Сергій Дишук (Москва), оператори Сергій Михальчук та Борис Литовченко (Київ)...
Робота над піснею «Дикі танці» тривала понад три місяці. Над аранжуванням та саундом разом із Русланою працювали фахівці з Києва, Лондона, Нью-Йорка. «Ми створювали композицію, що звучатиме, як гімн, — каже Руслана. — Ні, не гімн якоїсь окремої країни, а гімн свободі й тим людям, що прагнуть бути вільними. Цією піснею і філософією усього нашого проекту ми закликаємо людей бути справжніми, вільними та невгамовними, як стихії природи, прагнути руху, йти вгору, ламати стереотипи. «Дикі танці» — це, безперечно, сучасний і, безперечно, танцювальний хіт. І водночас тут є багато етніки...»
До речі, Руслана продовжує свої презентаційні марш-кидки — за останній місяць вона виступила в Англії, на Мальті, в Білорусі, Хорватії, де про її творчість відгукувалися якнайкраще. Побувала вона й у Стамбулі, куди у складі української делегації їздила на організаційну нараду голів делегацій «Євробачення». Українську ж прем'єру пісні та кліпу Руслана обіцяє влаштувати незабаром.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
