Мені вже набридло читати про потребу розвивати власну газо– і нафтовидобувну промисловість, щоб позбутися нарешті енергетичної залежності від інших держав. Усі скиглення закінчуються одним — немає коштів.
А в мене вкотре виникає запитання, яке я адресував кільком виданням: а де взяли кошти Казахстан, Азербайджан, Туркменістан, Узбекистан, які за останнє десятиріччя різко збільшили видобуток газу і нафти? Чому Україна не візьме кошти там же? Нарешті, чому Україна не віддасть у концесію (хоча б частково) розробку власних родовищ? Тим же норвежцям, англійцям, голландцям, канадцям, американцям, бразильцям... Вибір — найширший.
Дії наших владних осіб щодо цього мені не тільки не зрозумілі, а й викликають велику підозру.
Наш уряд, а особливо його глава, не тільки не розвиває власну енергетичну базу, що є його прямим обов’язком, а й кинув напризволяще своїх розробників і успішно воює з іноземними компаніями, які хоч якось сприяють розвитку нафтогазової промисловості в Україні. Турботу про власну енергетику Прем’єр–міністр замінила регулярними вояжами в Москву, повільно, але неухильно втягуючи Україну в газонафтовий капкан.
Урядовці, члени парламенту про енергетичну загрозу — ні пари з уст.
То який висновок має зробити обиватель і провінціал? Тільки один: вищі посадовці держави особисто зацікавлені в тому, щоб національна енергетика в Україні не розвивалася. За 18 років незалежності — жодної нової свердловини! Ні газової, ні нафтової.
Мене не цікавлять розлогі міркування різних радників про те, як на нас тисне Москва. Правильно робить. Може, ми, зрештою, втямимо, що треба розробляти те, що лежить під ногами. А Москва нас ніколи не залишить у спокої. Ніколи!
В. ЗАКУТЬКО,
пенсіонер
Запоріжжя