Дідусь Крилов казав:
«А Віз і нині там...»
Нема там Воза! Я перевірив сам.
Нема й тварин... Невтішна їхня доля:
Згадайте, Лебедя жаліли ми
до болю —
Один до Сонця рветься,
гнеться шия й спина,
А де ж та вірність, поміч Лебедина?
То й полетів він звати допомоги
До Білих Лебедів (з надією на Бога).
...Рак теж програв ці дивні перегони.
Відтак, від люті й злості,
геть вже став червоним.
Він знову крові хоче,
нових революцій,
Голодоморів, тюрем, екзекуцій...
...Хижачкою була зубаста
Щука зроду,
То й перла Воза вниз все,
в каламутну воду
І здохла... Кажуть,
з голови давно вона смерділа...
Безрадісний кінець
за те безславне діло.
«А з Возом що?
Із тим добром на Возі?» —
Спитаєте мене у праведній тривозі.
Олію й гречку прихопив
«Прибулець» ґречний,
Бо добре «любить»
він електорат старечий.
Лапшу та локшину
недоторканні слуги
Ще й досі всім розвішують на вуха.
Голоблі більше не стирчать до неба:
Тепер їх Судді крутять, як їм треба.
«Роз’їхались» колеса в різні регіони:
На Південь, Північ, Захід, в Східну «дружню» зону.
Лишився дріб’язок:
мотузки, цвяхи, віжки —
То Бідаки вже поживились трішки...
І на землі, оспіваній Криловим,
Давно стоїть «хатинка» мармурова,
Обнесена парканом височенним.
І бігає там Цербер злющий,
здоровенний.
...Ви й досі кажете, що Віз і нині там?
Гай–гай! Нема там Воза.
Я перевірив сам.
* * *
Мораль цієї байки чесна і прозора:
Прокиньтесь, люде!
Чи ми всі вже хворі?
Брати і Сестри! Не мовчіть, бо згинем.
Сплюндровано ж не Воза — Україну!
В. БАРД