Маразм не повинен «крєпчать»
«УМ» завжди було цікаво, до якого рівня свинства здатен дійти Черновецький і його маленька, але нахабна команда. Приміром, без гарячої води прожити можна? Теоретично — так. А без гарячої і холодної (якщо остання подається по годинах)? Складно, але так–сяк викрутимось. А зовсім без ніякої? Ну, не будемо митися і зливати за собою у нужнику, а питну воду купуватимемо у супермаркетах — тож якось проживемо. А якщо без води і без електрики, та ще й без побутового газу? І це здолаємо: їстимемо сиру їжу, перейдемо на підніжний корм, відростимо шерсть, хвости і ратиці та якось перезимуємо. Головне, аби справно працювали ощадкаси, адже ми все одно, весело порохкуючи, побіжимо платити за комунальні послуги, чи не так?
А ось і ні. Існує все ж таки Закон «Про житлово–комунальні послуги», де прописане поняття «мінімальних норм» житлово–комунальних послуг, які встановлюються «з метою забезпечення санітарно–гігієнічних вимог проживання людей та їх перебування у приміщеннях, забезпечення технічних вимог до експлуатації будинку (споруди), підтримання несучої спроможності конструкцій та експлуатаційних характеристик внутрішньобудинкових мереж і систем». Ці мінімальні норми саме і зумовлюють перелік «мінімальних вимог до кількості та якості житлово–комунальних послуг». Норми і вимоги (загалом це типовий перелік послуг, яких існує понад 20 найменувань) затверджує — увага! — Кабінет Міністрів України. Не Черновецький і не Голубченко, не «Київенерго» чи «Київводоканал», а саме уряд нашої держави. Тож жодне комунальне або акціонерне підприємство не має права брати на себе сміливість (чи то пак зухвалість) оголошувати, що, починаючи з енного числа енного місяця, води в Києві через несплату боргів не буде.
Щоправда, ніде в законодавстві не прописаний форс–мажор, подібний до нинішніх київських проблем. Коли гроші за газ чи воду потрібні сьогодні на вчора, а взяти їх просто ніде. Законом не врегульовано екстремальні обставини, коли «Київенерго» заявляє, що не платитиме «Нафтогазу», бо з ним не розрахувалася КМДА. З іншого боку, існує, приміром, Закон «Про питну воду та питне водопостачання», в якому йдеться про встановлення «екологічної броні питного водопостачання» для підприємств, тобто про мінімальний рівень використання питної води з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в разі несплати підприємствами коштів за використану ними питну воду. Для населення, виходячи з норм чинного законодавства, холодне водопостачання, водовідведення, освітлення місць загального користування та підкачування води, енергопостачання ліфтів є тим мінімальним переліком послуг, які мають надавати за будь–яких умов.
За себе й за того «парня»? Ні, тільки за себе
Проявивши максимум співчуття та людинолюбства, ми ще можемо нашкребти в собі крихти розуміння щодо тієї ситуації, в якій опинилось, приміром, «Київенерго». Якщо їм не платять — вони вимушені захищати свої бізнес–інтереси. Спрацьовує закон урбаністичних джунглів: сильні поїдають смачних. Але, з іншого боку, чому ці розборки мають обходити пересічного споживача комунальних послуг, який, припустимо, усе своє свідоме життя чесно сплачував за квартиру? Так, технічно не є можливим розділити всі квартири на «ягнят» та «козлищ»: першим давати воду, а другим (за несплату) — дулю. Так само неможливо взимку подавати тепло у 34–ту квартиру, оминаючи «нехороші» 33–ту та 35–ту. Відтак страждатимуть усі. З надією, очевидно, що багаті сусіди заплатять за бідних або влаштують їм суд Лінча.
«Україна молода» нагадує: кожен із нас (з тих, хто платить за квартиру та комунальні послуги) є суб’єктом договору з ЖЕКом. Ми утримаємо рідного спиногриза, щомісяця відраховуючи «конторам» кровно зароблені гроші. Тож, якщо він, ЖЕК, починає комизитися і позбавляти нас частини проплачених послуг, нам лишається тільки одне: звертатися із позовом до суду. Бо інакше все виглядатиме так, нібито ми «пробили» на касі супермаркету ковбасу, а на виході в нас її відібрали. І юридичною, і людською мовою це називається однаково — крадіжка. Злочин, вчинений з особливим цинізмом, враховуючи те, як сильно настраждалися кияни від дурощів місцевих можновладців.
До речі, ми маємо маленьку пораду для підприємств–монополістів. Навіть дві поради: почати заощаджувати та... зменшити тарифи. Саме так діють в усьому світі бізнесмени під час економічної кризи: пропонують клієнтам бонуси. Щоправда, в цивілізованому світі діє конкуренція, а такі важливі об’єкти, як теплові електростанції, перебувають у власності держави, а не спілки акціонерів. У нас же не склалося ані з конкуренцією, ані з цивілізованістю. Проте замислитися ми все–таки радимо. Бо на кожну дію знайдеться протидія. А гірше відтак стане усім.
І вкотре про тарифи
Розмова про київські проблеми без згадування нових тарифів — як шлюбна ніч без нареченої. Тож для повноти відчуттів «УМ» ще раз наголошує: розпорядження КМДА про підвищення цін на житлово–комунальні послуги видане з порушенням Конституції та законів України. Адже, згідно із Законом «Про житлово–комунальні послуги», встановлення тарифів на сферу ЖКГ віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування (пункт 2 статті 7), а КМДА таким органом не є.
До повноважень Київської міської держадміністрації належить лише «здійснення взаємодії з органами місцевого самоврядування з питань надання житлово–комунальних послуг та регулювання тарифів, контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово–комунальних послуг (пункти 4 і 6 статті 6)». Простіше кажучи, розпоряджатися цінами має право Київрада (оскільки ми вже за неї голосували), а не «риба–прилипала» КМДА. Остання свої повноваження перевищила, чого не повинна була робити.
Але й це ще не все. Говорячи мовою юриспруденції, розпорядження КМДА не враховує базові принципи державної політики у сфері ЖКГ, передбачені статтями 2 та 30 Закону «Про житлово–комунальні послуги» щодо встановлення тарифів з урахуванням доступності (Nota bene! ДОСТУПНОСТІ!) житлово–комунальних послуг для всіх споживачів (NB! ДЛЯ ВСІХ!) та рівності правових гарантій, досягнутого рівня соціально–економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону, технічних можливостей, а також випередження зростання доходів населення над зростанням тарифів на житлово–комунальні послуги».
І де, скажіть на милість, ця доступність цін, ця рівність прав, відповідність соціально–економічному розвитку та превалювання доходів над видатками?! Як і у випадку з ЖЕКами, які не надають послуги у повному обсязі, наголосимо: має місце злочин, вчинений чиновниками, котрі, хочеться сподіватися, є досить добре юридично «підкованими», а отже, чудово усвідомлюють правові наслідки своїх діянь.
Зрештою, київськаміськдержадміністрація не врахувала також вимоги частини 2 статті 5 Закону «Про ціни і ціноутворення», згідно з якою «в разі виникнення заборгованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат забороняється до погашення такої заборгованості підвищення тарифів на житлово–комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України». А згідно з даними Держкомстату, у Києві існує така заборгованість. При цьому реальні доходи населення в умовах фінансової кризи не збільшуються, що не дає підстав для ескалації цін.
На сьогодні незаконність та необґрунтованість підвищення тарифів на ЖКП підтверджена рішеннями низки судів. Зокрема, минулого тижня з цього приводу висловився Київський окружний адміністративний суд. Тож допоки в цьому питанні не поставлено остаточної крапки, заборгованість городян буде лише зростати. Місцева влада повинна мобілізувати всі зусилля та в максимально короткий термін прийняти рішення, яке зможе відновити надходження коштів від киян за отримані послуги. Але з поправкою: аби ціни та тарифи існували в розумних межах.
Утім, на жаль, розум і КМДА — поняття, здається, не сумісні.
Ярослав ЦИГАНИН (юридична консультація)
