Прийшов сусід із пляшкою...

Раз — завод, два — завод...

Історія «заварилася» в 2005 році, коли молокозавод, який на той час уже практично був закритим, викупило ТОВ «Виробничо–технологічний комплекс «Старпласт», щоб перепрофілювати його на підприємство з переробки ПЕТ–пляшок. За офіційною версією, на заводі планують впровадити лише механічну переробку пластику — дроблення.

Місцеві жителі, дізнавшись, якого сусіда невдовзі матимуть, занепокоїлись: як виробництво вплине на екологію, наскільки воно безпечне для здоров’я, скільки шуму і пилу від нього буде? Почали шукати відповіді на свої запитання, діставати необхідні документи, навіть громадські слухання провели цього року. Тоді 218 мешканців Баришівки виступили проти перепрофілювання молокозаводу.

Люди впевнені, що новий сусід буде шкідливим. Місцевий житель Олександр Шуба посилається на Постанову Кабінету Міністрів №554 «Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку». В цьому переліку чітко зазначено, що «збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження і утилізація всіх видів промислових і побутових відходів» належать до небезпечних. А пластикові пляшки, пояснює Шуба, — це і є побутові відходи.

Стурбовані мешканці Бари­шівки заручилися висновками компетентних структур. У відповідь на запит баришівців директор Інституту екології людини Михайло Курик у своєм листі здивувався: «Абсолютно не ясно, чому керівництво Баришівки дозволяє таку діяльність, щоб у житловій зоні створити хімічний завод, який у будь–якому випадку шкідливий для довкілля». Учений наголошує, що «це призведе лише до одного суттєвого погіршення екології селища, що обов’язково позначиться на здоров’ї, в першу чергу, мешканців тих будинків, які прилягають безпосередньо до вулиці Польової, 1». Саме за цією адресою й розташований завод.

Мешканці будинків–«примар»

Олександр Шуба, мешканець Баришівки, демонструє документ — «Висновок державної санітарно–епідеміологічної експертизи» від 24 листопада 2008 року, де чітко вказано, що «земельна ділянка площею 1,3272 га розташована у смт. Баришівка... і межує: з заходу — землі громадян, далі по периметру — землі запасу Баришівської селищної ради». Мешканці впевнені, що всі документи власники заводу отримали на основі цієї експертизи, в якій ніде не вказано, що тут живуть люди! «У них узагалі, за документами, будинків немає, а мешканців не існує», — каже Олександр Шуба.

Директор заводу Лариса Вожик розповідає, що після того, як вона побачила, що тут є будинки, теж зацікавилась, як же так вийшло, що в документах ця територія вказана як землі запасу. «От мені і пояснили, що молокозавод тут був побудований 1953 року. А мешканцям, які тут працювали, дали земельні ділянки довкола заводу як робітникам підприємства. Це було порушення місцевих органів влади — дати людям ділянки під житло у промзоні», — пояснює ситуацію Вожик.

Як здоров’я, сусіде?

«Завод, ось він, навпроти моїх вікон, ось там буде дробарка. Він буде працювати у три зміни, цілодобово. Без вихідних! За добу буде перероблюватись до 14 тонн пластикових пляшок», — розказує Ніна Шинкаренко. Жінка переживає, що, крім усього, цілодобово завод поширюватиме шум і пил.

Незважаючи на заяви власників заводу, що пластик на підприємстві будуть лише дробити, мешканці впевнені — його будуть і плавити. А це вже загрожує отруйними викидами в атмосферу, говорять вони. У своїх аргументах люди спираються на «Довідку з єдиного дер­жавного реєстру підприємств та організацій України» для ТОВ «ВТК Старпласт», в якій у пункті про види діяльності підприємства вказано: «виробництво тари з пластмас, виробництво пластин, труб та профілів із пластмаси, виробництво пластмасового обладнання для будівництва» тощо. «Як можна виготовляти пластмасові труби і не плавити при цьому пластик?» — дивуються вони.

Мешканці згадують, що на заводі однієї ночі вже проводили пробний запуск лінії. Пенсіонерка Ніна Грушка, яка мешкає в будинку по–сусідству із заводом, розповідає зі сльозами на очах, що однієї ночі десь місяців зо два тому прокинулась від страшного смороду. То це на заводі було лише «тренування», а чим люди дихатимуть, коли він запрацює на повну потужність?

До речі, на сайті Державної екологічної інспекції в Київській області висить інформація, що на сьогодні інспекція призупинила діяльність 67 підприємств, установ та організацій через порушення щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства. Серед них є і ТОВ «ВТК Старпласт» у смт. Баришівка. Причина — відсутність проектної документації з розділом «Оцінка впливу на навколишнє природне середовище» з позитивним висновком державної екологічної експертизи. Дата призупинення — 4 березня 2009 року.

Ви не вірите державним органам?

Подвір’я заводу прибране, під стінами стоять великі тюки з пластиковими пляшками —сировиною для майбутньої переробки. На подвір’ї — кілька псів, які втім не проявляють жодної уваги ні до невдоволених мешканців біля паркану, ні до кореспондента «УМ» на заводській території. Директор заводу Лариса Вожик каже, що тут і живе — на території заводу, бо сама вона не місцева. І додає, що виробництво не буде шкідливим ні для мешканців, ні для екології міста загалом, норми викидів триматимуть у рамках допустимої норми.

Прошу директора розвіяти хвилювання і страхи баришівців. На це Вожик відповідає: «А в місцевих мешканців є освіта, щоб оцінити, буде завод безпечним чи небезпечним? Чи є в них які–небудь висновки, які б підтверджували їхні думки? А в мене є все, щоб довести, що завод буде безпечним для мешканців — це і висновки обласної санстанції, обласної екології, пожежного управління, МНС, охорони праці...» За її словами, «у статуті у нас записано все, що не заборонено. У нас немає зброї, наркотиків, проституції...»

Із заводу виходять кілька робітників і на велосипедах їдуть додому. «Двір прибирають, роблять профілактику — працівники перевіряють, чи все працює, чи все в нормі», — пояснює директор присутність людей на заводі, який ще не запустили в дію. Ми заходимо до виробничого цеху, де все вже готове до роботи, втім працювати почне лише тоді, коли будуть готові всі документи. Тут чисто, пацюки не бігають, будь–який неприємний запах відсутній, на чому особливо акцентує увагу жінка, адже одним зі страхів мешканців є можливий сморід. «Пилу немає взагалі. Шум буде, але лише в цеху, за межами заводу його не буде», — розказує директор.

Говорить, щонайпізніше завод мав би почати працювати в березні цього року. «Але оскільки мешканці пишуть в усі інстанції, починаючи від голови селищної ради і вище, то в нас було три чи чотири виїзні перевірки через їхні скарги», — говорить вона.

Пані Вожик розказує, що представники заводу брали участь в громадських слуханнях і навіть провели день відкритих дверей для мешканців: «Люди приходили, такий самий галас був. Я людина високоосвічена, я кандидат економічних наук... Я просто не можу спілкуватись з такими людьми...»

Поки ми говоримо, невдоволені городяни стоять по той бік паркану. Їх ніхто сюди не впускає. Через ворота вони викрикують свої запитання директору заводу. Серед інших лунає запитання про заводську стічну яму, яку розміщено просто біля ділянки однієї з місцевих мешканок. Анатолій Шинкаренко говорить, що ще за часів молокозаводу ця стічна яма завдавала людям клопоту — туди зливали брудну воду, яка потрапляла в городи. Лариса Вожик погоджується впустити одного мешканця — саме пана Шинкаренка — і піти подивитись цю яму. Директор запевняє, що відходи завод зливатиме в каналізацію, а не у стічну яму. Пан Анатолій нагадує, що каналізація давно зогнила і ще за часів молокозаводу не раз проривалась. Вожик відповідає коротко: «Прорве — замінимо».

Безкінечна боротьба

Протистояння «інвестор—громада» вже триває півтора року і схоже на те, що це ще не кінець. Кожна зі сторін планує боротися до перемоги. Кілька років тому схожа ситуація в Баришівці вже була. Але в конфлікт перерости вона не встигла. Іноземні інвестори планували побудувати завод, який теж викликав у місцевих мешканців певні побоювання стосовно екологічної безпеки. Громада сказала «ні» заводу, й інвестори підшукали собі інше місце...