20 серпня на 76–му році життя в московській лікарні у результаті хронічної судинно–мозкової недостатності помер відомий актор театру і кіно Семен Фарада. Його неповторний голос і зовнішність створювали яскравих героїв у фільмах «Той самий Мюнхгаузен», «Гараж», «Чародії», «Мій друг Іван Лапшин», «Формула любові», «Мільйон у шлюбному кошику», «Гардемарини, уперед!». З 2000 року, після операції на серці, Фарада припинив зніматися.
Семен Львович Фердман народився 31 грудня 1933 року в Москві у сім’ї військовослужбовця. Вчився на енергомашинобудівельному факультеті Московського технічного університету імені Баумана. Провчившись три роки, пішов служити на флот, на Балтику. Там Семен створив естрадну групу, виступав у драматичному колективі при Будинку офіцерів у Балтійську. Його перша роль — матрос–анархіст. Семену Львовичу, єдиному з балтійських моряків, дозволили для цієї ролі носити довге волосся. У 1967 році Фердмана запросили на роль у стрічці «Канікули в кам’яному віці».
Пізніше заради кіно Фердман стане Фарадою. Свій відомий псевдонім актор придумав під час роботи у фільмі Валерія Ахадова «Уперед, гвардійці». Зйомки відбувалися на таджицькій студії, де актору дали зрозуміти, що єврейське прізвище не може бути внесене у титри. Так Семен Фердман став Семеном Фарадою, переробивши паспорт, свідоцтва про народження і шлюб.
У Театрі на Таганці Семен Львович зустрів своє кохання. До зустрічі з актрисою Марією Поліцеймако був одружений двічі. «Це випадковості», — переконував Фарада Марію і наполягав, щоб та народила йому сина. Лише після народження Михайла з нею одружився. Їхній шлюб був довгим і щасливим.
Талант Семена Фаради відкрили наприкінці 70–х після ролей у фільмах Ельдара Рязанова «Гараж», де він зіграв музиканта–трубача, і в «Тому самому Мюнхгаузені» Марка Захарова. Одною з найвдаліших комедійних ролей Фаради є роль в іронічній мелодрамі «Формула любові». Пісня «Уно моменто», яку він виконував разом з Олександром Абдуловим, на довгі роки стала шлягером.
Фараду завжди називали просто — Сьома і на «ти». «Це непогано, але інколи таке панібратство втомлює, — скаржився Семен Львович. — Усі мене сприймають як веселуна. Насправді я не такий. Буває, дивлюся на себе із кінозали і думаю: ну що це за людина така непутьова на екрані»