Чоловік, який сміється

Є актори, які мають власний характерний і неповторний стиль. Сама поява їх на екрані автоматично викликає усмішку. Жмут рудого кучерявого волосся та бакенбарди — це фірмовий знак одного з найвідоміших французьких коміків П’єра Рішара. Цього видатного актора, режисера та сценариста вважають символом безтурботної та веселої Франції другої половини ХХ століття. Він разом зі своїми славетними колегами Луї де Фюнесом, Жераром Депардьє та Бурвілем, власне, і посприяв поширенню в світі саме такого іміджу Франції. Завтра нестаріючому Рішару виповнюється 75 років.

«Неправильний» аристократ

Він народився 16 серпня 1934 року в містечку Валансьєн на півночі Франції поблизу каналу Ламанш. Його справжнє ім’я та прізвище — П’єр Рішар Моріс Шарль Леопольд Дефей — вказує на аристократичне походження. На відміну від інших збіднілих французьких аристократичних родів, П’єр походив з родини багатого підприємця, який на момент народження сина промотав свої статки на кінних перегонах і залишив П’єра з матір’ю. Хлопця виховував дід — нащадок старовинного аристократичного роду, в минулому — сталеливарний магнат. П’єр, глибоко розчарувавши родину, вже в юнацькі роки захопився акторством. У сімнадцять він поїхав до Парижа навчатися на драматичних курсах, що стало причиною повного розриву з родиною.

Після закінчення театральних курсів Жана Вілара та Шарля Дюллена він пройшов стажування в Національному народному театрі. У театрі La Bruyеre Рішар кілька сезонів протримався зіркою авангардної комедії «Бідний — а хто це?». Вже тоді його партнерами були відомі французькі актори Жан Янн та Жак Фабрі. У перервах між роботою в театрі П’єр Рішар на початку 60–х років почав виступати на естраді — в паризьких кабаре L’Ecluse, Galerie 55 та Cheval d’or із комедійними мініатюрами, в одній із яких і розробив образ сором’язливого та неуважного незграби, котрий однак викликав симпатію. Пізніше цей образ став візитною карткою П’єра Рішара в кіно.

У 60–х роках Рішар вперше з’явився в комедійній програмі на телебаченні та був учасником пісенних речитативах великої зірки французького шансону Жоржа Брассана в паризькому кабаре «Бобіно».

Слава на плівці

У кіно дебютував 1958 року роллю студента маляр­ства в фільмі «Монпарнас, 19». Роль була маленька — прізвище Рішара навіть не занесли в титри. Світова слава прийшла до актора завдяки комедії «Високий блондин у чорному черевику» режисера Іва Робера. Запаморочливий успіх фільму у світі породив сіквел «Повернення високого блондина». Обидві стрічки принесли несамовиту славу в СРСР, тому в радянському прокаті надалі з’являлася більшість комедій за участю Рішара. Цей француз став для нас «своїм».

70–ті роки були зоряним часом П’єра Рішара, найкращим десятиліттям всієї його творчої кар’єри. Комедійні кінохіти сипалися один за одним, актор створив незабутні образи в фільмах «Роззява», «Нещастя Альфреда», «Я несміливий, але лікуюся», «Укол парасолькою», «Близнюки», «Він починає сердитися», «Іграшка», «Не випускай з виду», «Втікачі», «Невезучі», «Це не я, це — він», «Татусі», «Нічого не знаю, але у всьому зізнаюсь». Його почуття гумору та неперевершена здатність до карколомних трюків нагадують славетних коміків доби класичного німого кіно.

80–ті роки також були продуктивними, але вже з меншою кількістю незабутніх комедій, з яких можна виділити «Ліворуч від ліфта». Не варто приписувати успіх всіх цих фільмів лише Рішару, бо його найкращі комедії були зняті у співпраці з великими французькими комедійними режисерами — Івом Робером, Франсісом Вебером та Жераром Урі. Коли в 90–ті роки не стало цих майстрів, зник і П’єр Рішар.

1988 року П’єр Рішар вирішив довести, що в реальному житті він не є тим блазнем, яким люди знають його з екрана. Актор реалізував проект, який виношував 20 років: поставив як режисер 50–хвилинну документальну стрічку про Ернеста Че Гевару «Розкажіть мені про Че». Зйомки відбувалися на Кубі. Загалом, Рішар має в своєму доробку десять режисерських робіт — як художніх, так і документальних.

Вино — хліб пенсіонера

Поміркований успіх останніх фільмів за його участі змусив П’єра Рішара заявити, що акторство — це вже минулий час і він іде на заслужену пенсію. У цьому була частка властивого акторам кокетства, бо Рішар продовжує активно зніматися. Та все ж наприкінці 90–х він таки сповільнив оберти і присвятив себе іншим захопленням: виноробній справі та ресторанному бізнесу.

З 1978 року Рішар має виноградники площею 20 гектарів на півострові Святого Мартіна на південному узбережжі Франції, з винограду яких щороку виробляє 80 тис. пляшок вина, з них 12 тисяч — ексклюзивного червоного, марки Chаteau Bel Еveque.

Іншим захопленням є паризький ресторан Au pied de chameau («До ніг верблюда»), в якому подають страви марокканської кухні. Але перш ніж потрапити на столи клієнтів, наїдки повинні отримати схвалення самого шефа кухні — П’єра Рішара. Тепер Рішар з однаковим задоволенням приймає запрошення на відомі європейські кінофестивалі, як і на ярмарки–презентації вин. Завдяки цьому вино Chаteau Bel Еveque вже можна купити в багатьох європейських країнах.

Із другом і однодумцем

П’єр Рішар та інша зірка французького кіно Жерар Депардьє створили незабутні комедійні дуети в стрічках режисера Франсіса Вебера «Невезучі», «Татусі» та «Втікачі». П’єр і Жерар до цього часу є близькими приятелями. Окрім фаху їх поєднують ще й захоплення вином, їжею, жінками та мотоциклами. Депардьє також має виноградники та випускає свої ексклюзивні марки вина. Тож їхні зустрічі перетворюються на довгі, а часом і надмірні дегустації. Але Рішар якось визнав, що під час таких застіль вони більш охоче розмовляють не про вина та кулінарію, а про жінок. У житті обох їх не бракувало. І йдеться не лише про чергові шлюби. А якщо вже про них, то П’єр Рішар був тричі одруженим. Має двох дорослих синів–музикантів (Олів’є — саксофоністом, а Крістоф — басист і гітарист), трьох онучок і одного онука, які в захваті від фільмів «дідуся П’єра».

Запізнілі зустрічі

Лише після розпаду СРСР П’єр Рішар з’ясував, якою несамовитою популярністю він користується на колишній «одній шостій території планети». Любов до подорожей та падіння популярності на батьківщині стали причиною частих візитів актора до екс–радян­ських шанувальників. І шансом зніматися там у дещо відмінному репертуарі. Неважко здогадатися, що до Грузії його заманили переважно хорошим вином та оригінальною кавказькою кухнею. (А втім, можливо, й традиціями неповторного грузинського кінематографу часів СРСР). Там актор знявся у фільмі режисерки Нани Джорджадзе «Тисяча і один рецепт закоханого кухаря». І несподівано для себе отримав за цю роль нагороду кінофестивалю в Карлових Варах.

До речі, комедійних акторів не обсипають престижними кінонагородами, тому Рішар має лише почесного «Сезара» й 2006 р. за життєвий внесок у мистецтво кіно. 2000 року Рішар знявся ще в одній стрічці Джорджадзе «Літо, або 27 втрачених поцілунків».

Невдовзі харизматичний француз привіз до Росії свою виставу «Пристрасті по Рішару», яку сприйняли на «ура». 2006 року актор знявся в російській восьмисерійній телекомедії «Парижани», яка, втім, не мала успіху. П’єр Рішар приїздив і до України, його зустрічали на найвищому рівні — Президент Кучма особисто приймав франзуцьку зірку на Банковій.

Рішар 2003 року виконав роль Робінзона Крузо і мріє про ще одну роль — Дон Кіхота. Попри заяви про пенсію актор надалі плідно працює. У його доробку 70 художніх фільмів, а цього року додалися ще чотири: вже відбулися прем’єри стрічок «Король Гійом» та «Щастя П’єра», а восени вийдуть на екрани «Віктор» та «Кіноман».

ЦІКАВО ЗНАТИ

У П’єрі Рішарі таки є щось від його екранних героїв. Для прикладу, впродовж багатьох років він мешкав не у місті в звичайному будинку, а на пришвартованій на Сені в центрі Парижа баржі. Наприкінці 80–х років П’єр Рішар заснував власну компінію «Фіделін Фільм», яка займається виробництвом та прокатом фільмів, а також випуском дисків із записами... пісень самого Рішара. Те, що він ще й співак, є менш відомим фактом. Як і те, що окрім автобіографії, він написав кілька книг для дітей.