Почалося все з того, що нас зобов’язали продавати засіб від колорадського жука «Престиж». Видали по чотири баночки, ціна однієї — 107 грн. І одразу сказали: отруту назад не повертати. Нікого не цікавить, що цей «Престиж» ніхто не купує. Якщо не продамо, а термін використання спливе — змушені будемо покласти свої гроші...
Чим далі — тим цікавіше. Привезли розсаду — по гривні за штуку. Скажіть, хто її купуватиме, якщо на базарі за десяток правлять три гривні. Ясна річ, забрали розсаду собі, посадили кожен на своєму городі, а гроші — із власної кишені.
Ми обурювалися, але терпіли. Та стало ще «веселіше». Дали на реалізацію картки для мобільних телефонів. План — 900 грн. Дали карток одразу на всю суму і попередили: якщо не продасте всі, решту «купите» для себе. Отож хтось залишиться без зарплати, а комусь її не вистачить, щоб розрахуватися.
Нікого не цікавить, що людина відпрацювала 5, а то й 20 років, її поважають клієнти, немає скарг, але якщо не виконаєш план — станеш безробітним. А як той план виконати, коли на кожному кроці кіоски, і там товар дешевший, ніж на пошті.
Мабуть, недарма пошту критикують у газетах, бо вона забула, які її безпосередні обов’язки. Ми впевнені, що не тільки в нас така ситуація, але листоноші мовчать, бо бояться...
Колектив листонош Бобринецького
центру поштового зв’язку №7
Кіровоградська область
11 підписів