...Усе почалося з особистої трагедії: єдиний син Надії Черноморченко помер від лейкемії, коли йому ледь виповнилося дев’ять років. Убита горем мати вирішила віддати його сусідам по палаті вже непотрібні речі й дорогі ліки. Зайшла в лікарню, побачила сповнені болем дитячі очі й одразу зрозуміла: поки вона ще може допомогти хоча б одному малюкові, її життя має сенс! Надія Черноморченко знайшла в собі сили щодня приходити в ту палату, де тихо вгасала її дитина. Тепер на тому ж маленькому ліжечку біля вікна лежать нові пацієнти — заручники підступної хвороби. Дітки радісно простягають свої худенькі рученята назустріч Надії. Вони знають, що та обов’язково приходить із подарунками — м’якою іграшкою або машинкою. А вона щаслива, коли в сумних очах малечі блисне усмішка. Сьогодні Надія Черноморченко об’єднала навколо себе вже понад сто волонтерів, які допомагають хворим дітям.