«Україна молода» має у своєму розпорядженні подання народного депутата Григорія Омельченка, який звернувся до Генеральної прокуратури з вимогою притягнути низку як колишніх, так і теперішніх вищих державних посадовців до кримінальної відповідальності за фактами порушення законів та Конституції України. Звернення на 31 аркуші адресоване й Президентові України. Офіцер СБУ, який представляє БЮТ, просить Віктора Ющенка у рамках своїх повноважень дати доручення Генпрокурору Олександрові Медведьку, щоб той вжив невідкладних заходів для «завершення досудового слідства та притягнення до кримінальної відповідальності організаторів і замовників убивства журналіста Георгія Гонгадзе». Окрім того, подання містить багато фактів про інші злочини екс–Президента, і не лише його. Тож є нагода, як кажуть, згадати все.
«Змушений звернутися до вас у зв’язку з тиском на керівництво Генеральної прокуратури України з метою затягування досудового слідства у справі про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе та уникнення кримінальної відповідальності, яке здійснюється організаторами і замовниками цього злочину після арешту (...) генерал–лейтенанта міліції Олексія Пукача. Для досягнення своєї мети організатори вбивства використовують окремих учасників кримінального процесу у цій справі, роблять спроби ввести в оману Генерального прокурора України. Одна з таких спроб — добитися зміни керівника слідчої групи», — такими словами починається звернення народного депутата Омельченка до Генпрокурора. Хто «тисне», стає зрозуміло уже з тексту клопотання нардепа, який свого часу очолював тимчасову слідчу комісію Верховної Ради з розслідування обставин убивства журналістів Гонгадзе, Александрова, посягання на життя народного депутата Єльяшкевича та фактів порушення державними діячами Конституції й законів України.
«23 серпня 2002 року до ТСК Верховної Ради та Генпрокурора звернулася Мирослава Гонгадзе із заявою про злочин, вчинений Президентом України Л. Кучмою, главою адміністрації Президента (нині голова Верховної Ради) В. Литвином, міністром внутрішніх справ Ю. Кравченком (нині покійний), головою Служби безпеки України Л. Деркачем проти її чоловіка Георгія Гонгадзе», — нагадує Григорій Омельченко. Відтак ТСК встановила, що 12 червня 2000 року голова СБУ Леонід Деркач доповідав Президентові Леоніду Кучмі про публікації Георгія Гонгадзе, на що Кучма дав згоду «розібратися з ним (журналістом. — Авт.), як слід». У той же день, наголошує нардеп, Президенту Кучмі доповідав і Юрій Кравченко. Вже з іншого питання — про результати операції щодо викрадення і побиття працівниками міліції громадського діяча Олексія Подольського — помічника депутата Сергія Головатого. І. Кравченко у відповідь «отримав схвалення». Обидві розмови зафіксовані на плівках колишнього офіцера Держохорони Кучми Миколи Мельниченка.
Ці та інші докази, зокрема допит безпосередніх виконавців викрадення Гонгадзе та Подольського, дають можливість стверджувати, що обидва злочини були вчинені на замовлення. Справа Подольського багатьма вже забута, а цього опозиційного діяча викрадали й катували майже так само, як редактора «Української правди». Тільки не вбили — відпустили. Але двоє катів із міліції — засуджені.
Якщо щодо Подольського організаторами замовлення і викрадення були Кучма і Кравченко, то перелік причетних до загибелі журналіста Гонгадзе значно ширший: «Організаторами і замовниками викрадення і убивства Г. Гонгадзе були Президент України Л. Кучма і глава Адміністрації Президента Володимир Литвин. Міністр внутрішніх справ Ю. Кравченко був посібником. А спіробітники міліції О. Пукач, В. Костенко, М. Протасов і О. Попович — виконавцями», — йдеться у зверненні Григорія Омельченка до Генпрокурора.
Якщо у сьогоднішнього керівництва Генпрокуратури, на відміну від попередників, вистачить сили волі в рамках резонансних справ покарати не лише виконавців, а й замовників, на лаву підсудних можуть сісти й інші колишні та теперішні високопосадовці. Приміром, у поданні Омельченка згадується і «благословення» Леоніда Кучми на продаж до Іраку радарних систем «Кольчуга», і сплановане за участі Кучми та тодішнього голови СБУ Леоніда Деркача «посяганння на життя державного діяча Єльяшкевича О. С.». Також ідеться про незаконне привласнення за часів Кучми головою Державної податкової адміністрації України Миколою Азаровим квартири, проти якого ТСК теж вимагала порушити кримінальну справу. А оскільки ці та інші докази були проігноровані Генпрокуратурою, Григорій Омельченко просить притягти до відповідальності і екс–Генпрокурора Святослава Піскуна, який у ті часи і мав порушити кримінальні справи.
У рамках розслідування тимчасовою слідчою комісією «відмивання» 12 мільйонів німецьких марок через німецьку фірму «Варекс» ТСК з Омельченком на чолі встановила, що в оборудці з мільйонними грошовими ресурсами, викраденими із Державного валютного фонду, брали участь тодішній голова Донецького міськвиконкому Юхим Звягільський і Леонід Кучма. Останній випадок є особливим, оскільки у ньому спливає і прізвище попередника Кучми, сивочолого «мудреця» Леоніда Кравчука. «30 грудня 1993 року німецька фірма «Варекс» перерахувала 600 тисяч марок у швейцарський банк «Volksbank» (м. Санкт–Морітц) на особистий кодовий рахунок «457–Марія» О. Кравчука — сина Президента України Л. Кравчука. Обставини перерахування цих коштів встановлені ТСК, і матеріали були направлені Генпрокурору України Михайлу Потебеньку. Генпрокуратура підтвердила висновки слідчої комісії, але правової оцінки діям Л. Кравчука до цього часу не дала, — нагадує Омельченко. — Викладене дає підстави зробити висновок: у діях колишнього Прем’єр–міністра, Президента України Л. Кучми вбачаються ознаки злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України — «привласнення державних валютних коштів в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем».
Як тут не згадати і колишнього Прем’єра Павла Лазаренка, якого засудили за відмивання грошей. У зверненні Григорія Омельченка до Генпрокурора Медведька наголошується, що Леонід Кучма просто не міг не знати про оборудки Прем’єр–міністра з Дніпропетровська. На це вказували і адвокати Лазаренка: «...участь у відмиванні грошей, яке інкримінується П. Лазаренку, розповсюджується також і на Президента України Л. Кучму». «За таких обставин, — підсумовує Григорій Омельченко, — у діях Президента Л. Кучми є ознаки злочинів, передбачених КК України, а саме: пособництво П. Лазаренку у привласненні й розтраті державних валютних коштів в особливо великих розмірах; відмивання за кордоном грошових коштів, здобутих злочинним шляхом; одержання хабарів в особливо великих розмірах службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище; зловживання владою і службовим становищем; службова недбалість».
У підсумковій частині звернення до Генпрокуратури Григорій Омельченко зазначає: у 1999 році в результаті тиску жорсткого адміністративного ресурсу, масштабної і тотальної фальсифікації президентських виборів, масових порушень конституційних прав і свобод громадян, політичного, фінансового і навіть фізичного знищення опонентів (В’ячеслава Чорновола) Л. Кучма був переобраний Президентом України на другий термін; Президент України Л. Кучма та його найближче оточення, разом із керівниками силових структур і відомств, на державному рівні створили політичну систему, яка за своєю суттю була організованою злочинною організацією, члени якої зорганізовувалися для скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів; злочинний режим Л. Кучми ставив за мету у будь–який спосіб зміцнити та зберегти авторитарний режим в Україні; відповідно до статті 30 КК України 2001 року Л. Кучма повинен нести кримінальну відповідальність...
«Відтак на підставі викладеного і керуючись Законом «Про статус народного депутата», — закінчує звернення до Генерального прокурора Медведька нардеп Григорій Омельченко, — прошу вас вжити невідкладних заходів для забезпечення об’єктивного досудового слідства і притягнення до кримінальної відповідальності організаторів і замовників викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, викрадення і побиття громадського діяча Олексія Подольського, посягання на життя народного депутата України Олександра Єльяшкевича та інших злочинів, скоєних державними діячами та високими посадовими особами під час правління Президента Л. Кучми».
Омельченко просить Генпрокурора «невідкладно розглянути питання про порушення кримінальної справи щодо Л. Д. Кучми за ознаками злочинів, передбачених ч. 4 і 5 ст. 19, п.п. «и», «і» ст. 93 КК України 1960 року (як організатора і підмовника (замовника) умисного вбивства Г. Гонгадзе, що скоєне на замовлення за попередньою змовою групи осіб або організованою групою), та затримання його і взяття під варту.
Окрім цього, пан Омельченко просить розглянути питання про «порушення кримінальної справи щодо Голови Верховної Ради України Литвина В. М. за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 і 5 ст. 19, пп. «и», «і» ст. 93 КК України 1960 року (як організатора і підмовника (замовника) умисного вбивства Г. Гонгадзе), та внесення до Верховної Ради України подання на отримання згоди на його затримання, арешт і притягнення до кримінальної відповідальності.
Останній пункт звернення — прохання про розгляд питання про «порушення кримінальної справи щодо інших посадових осіб органів державної влади та управління (прізвища яких зазначені у зверненні), в діях яких є ознаки злочинів, затримання і взяття їх під варту та притягнення до кримінальної відповідальності».
Слово вкотре за Генпрокуратурою.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
