Ігор Борисик: Під таким шантажем і пресом вигравати неможливо!

Хоч як сумно це констатувати, але нині в Україні залишився єдиний плавець, здатний складати конкуренцію лідерам світового плавання. Фіналіст Олімпіади–2008 на стометрівці брасом донеччанин Ігор Борисик виявився на ХІІІ чемпіонаті світу в Римі, що завершився минулої неділі, єдиним із наших плавців, хто пробився до вісімки найкращих у своїй дисципліні. На своїй коронній дистанції Ігор посів п’яте місце, але переконаний, що міг би показати й ліпший результат. Що завадило? Традиційні реалії українського плавання, які часом доводять до відчаю і змушують задуматися над зміною громадянства.

«Пресування» не припинялося до самого фіналу»

— Ігоре, ви посіли найвище серед українців місце на чемпіонаті світу, але все одно опинилися в епіцентрі внутрішнього скандалу. Віце–президент Федерації плавання України Андрій Власков звинуватив вас у нестриманості, яка ледь не призвела до розірвання контрактів ФПУ...

— Розумієте, ми вже два роки наступаємо на одні й ті самі граблі. Пам’ятаєте, що було торік напередодні Олімпіади в Пекіні? Костюми LZR Speedo, без яких тоді було неможливо претендувати на високі результати, наша команда отримала за день чи два до старту. Але це ж абсурд! Коли ти не випробував екіпірування, претендувати на високі місця важко. Те саме сталося й зараз. За два дні до початку світового форуму нам привезли спонсорські костюми фірми Arena. Я ж на підготовці плавав у комбінезоні від Jacked, показуючи при цьому пристойні результати на Всесвітній універсіаді. Сенсу міняти щось не було.

— Утім безліч плавців на чемпіонаті світу били світові рекорди в купальниках Arena X–Glide...

— Я не кажу, що костюми Arena — погані або мені не підходять. Українські збірники просто не мали часу випробувати щойно привезені купальники. Скандал, про який ви згадали, виник після того, як у попередньому запливі на стометрівці брасом я вдягнув Jacked. До мене підійшли представники нашої федерації й сказали, що я порушив контрактні умови перед фірмою Arena. Мовляв, щоб усе залагодити, у півфіналі й фіналі я маю плисти в X–Glide.

Спочатку я відмовився, але тиск не припинився. Тоді я вирішив піти на компроміс і проплив у півфіналі у спонсорському костюмі. Проплив надзвичайно погано, фінішувавши в першому запливі на п’ятому місці. Зізнаюся, мені дуже пощастило, що потрапив тоді до вісімки найкращих, яка розігрувала медалі. Так вийшло, що перший півфінальний заплив був набагато швидшим, ніж другий. Чи там люди з нервами не впоралися, чи ще щось, але перші п’ять місць серед восьми посіли представники мого запливу. Так чи інакше, у фіналі я вирішив не ризикувати і, попри все, надягнув Jacked. Ось тоді все почалося заново...

— Чому не змогли пробитися до трійки призерів у зручному костюмі?

— Ви вважаєте, що з тим психологічним тиском, який на мене чинили, можна було проплисти краще? «Пресування» стосовно того, що я маю надягати, тривало постійно, аж поки до фіналу не лишилося дві години. Я просто не міг нормально зосередитися! У нас же в команді нема психолога, і невідомо, чи колись буде. А такого спеціаліста, зважаючи на ті стреси, які переживають наші плавці, мати необхідно.

«Мені що, треба відмовитися від спонсорського «люкса», щоб бути, як усі?»

— Вважаєте, справа лише в психології? Може, далася взнаки втома після Універсіади, яка закінчилася всього за три тижні перед початком чемпіонату світу і де ви побили національні рекорди на 100 і 200 метрів брасом?

— Психологія — одна зі складових. А проблем там цілий комплекс. Почнімо з того, що було зірвано запланований на початку року графік підготовки. Судіть самі: після чемпіонату України, котрий відбувся в кінці червня, ми планували стартувати на відкритому чемпіонаті Парижа — там висока конкуренція, можна на тлі гідних суперників відчути рівень своєї готовності. Потім можна було б упродовж місяця вже без стартів спокійно готуватися до першості світу. Утім поїздку скасували.

Далі за планом у нас значився збір у французькому середньогір’ї. Однак у виїзді нам відмовили, бо, мовляв, уся команда має тренуватися разом, централізовано. Але ж річ у тім, що тренер Іван Сивак, котрий очолює бригаду, до якої входжу я, Валерій Димо і Ксенія Григоренко, здавна практикує підготовку в середньогір’ї. У Сивака є багаторічний позитивний досвід таких зборів.

Тож оскільки старти перед чемпіонатом світу були потрібні, я й поїхав на Універсіаду. Важко сказати, чи мав користь із тієї поїздки...

Крім того, врахуйте, що нам не дозволили на чемпіонаті України використовувати екіпірування з поліуретановими вставками. А нам саме тоді привезли костюми, в яких француз Ален Бернар у квітні побив нератифікований у підсумку світовий рекорд на 50 м кролем. Так, потім ті костюми заборонили, але досвід виступів у них був би позитивним, бо вони мало чим відрізнялися від дозволених спонсорських.

— Кажуть, що під час зборів у Дніпродзержинську вас, на відміну від інших спортсменів, поселили в номері «люкс»...

— Ну, це вже занадто... Маю сказати, що такі умови мені забезпечила не федерація, а особисто директор дніпродзержинського басейну Олег Миколайович Мороз. Він вирішив презентувати мені безоплатні тренування і номер «люкс» аж до Олімпіади–2012. То що, треба відмовитися від таких умов, аби бути як усі?

«Я вже знаю, що таке швидкість, тому плаватиму й без костюма»

— Ігоре, чи здивувало вас щось на чемпіонаті світу, де плавці побили загалом аж 42 світові рекорди?

— Ці досягнення, зважаючи на чергову «костюмовану революцію», прогнозувалися. Зокрема, я знав, що без часу в межах 58 секунд на стометрівці брасом робити нічого. Тож результати на цій дистанції мене не здивували.

Зате я був вражений показниками на 200–метрівці. Переможець, угорець Даніель Дьюрта, проплив за 2.07,64, а ще сім фіналістів «помістилися» в межах однієї секунди! Це ж фантастика!

Зазначу, що на 200–метрівках іншими стилями розрив між першим і восьмим місцями 2–2,5 секунди.

— Міжнародна федерація водних видів спорту вирішила заборонити використання костюмів з 1 січня 2010 року. Що чекає на плавання?

— Результати впадуть — це очевидно. Але я, гадаю, з якими показниками плавав у костюмі, так буду плавати й без нього. Я вже знаю, що таке найвищі швидкості. А відчуття — дуже вагома річ. Хто не попробував вищої швидкості у костюмі, у більшості випадків не продемонструє її без костюма, це точно.

Знаю, що є люди, які кажуть: от, мовляв, Борисик надягнув костюм і поплив. Однак самі вони в таких костюмах у кращому разі поліпшили свої результати на кілька десятих секунди, а то й не спромоглися навіть на таке.

«Страйкувати в нашій команді нікому — усі молоді, бояться...»

— Зрештою, досить про сумне. Чемпіонат світу позаду, а отже, можна відпочити...

— Якби ж то! У нас 8 серпня стартує чемпіонат України в Євпаторії. Ані наші тренери, ані ми, спортсмени, не розуміємо, для чого ці змагання після першості світу. Я хотів би пропустити національний чемпіонат, але головний тренер збірної Сергій Бондар сказав: «Кого не буде в Євпаторії — виженемо зі збірної й знімемо зі штатного окладу в Мінмолодьспорті».

— Виходить майже шантаж...

— А що вдієш? У нас чимало речей так роблять. Наприклад, якщо ти просто хочеш плавати на міжнародному рівні, то змушений підписувати контракт із тими фірмами, з якими співпрацює федерація. Не підпишеш — у збірну не потрапиш.

— Російські біатлоністи потрапили в схожу ситуацію і відстояли свої права шляхом страйків...

— А кому в нас страйкувати? У нас же вся команда молода, вони бояться слово сказати «криве». А, приміром, Олегу Лісогору це не треба. Сергій Бреус також має якісь плани, Іра Амшеннікова у свої 23 роки вже планує залишити спорт. Не думаю, що вони захочуть страйкувати і вибивати умови для молоді.

— Ви дуже песимістично налаштовані. Бува, не збираєтеся змінювати громадянство?

— Знаєте, в нинішній ситуації я вже нічого не виключаю. Наразі втримаюсь від відповіді на це запитання. Хочу почути думку офіційних осіб стосовно того, що відбулося на чемпіонаті світу, а вже потім прийму рішення.

— Цьогоріч ви змінили прописку з кримської на донецьку. Це вам щось дало?

— Так, у Донецьку мене підтримують. На відміну від Криму, тут принаймні знають, що існує такий вид спорту, як плавання. Я не жартую. Коли представляв Крим, у мене складалося враження, що мої перемоги неприємно шокували місцеве спортивне керівництво. Вони жодним чином на них не реагували.

— До Донецька переїхали тільки через матеріальні умови?

— Натякаєте на те, що моя дівчина звідти? Та ні, ми з Оксаною Серіковою (одна з найсильніших українських спринтерок. — Авт.) і так бачимося постійно. Прописку міняв винятково через фінансовий бік справи.

— Про весілля ще не думали?

— Ні. Ще рано (сміється). Загалом ми з Оксаною вже п’ять років зустрічаємося. Почуття, правда, виникли не відразу, коли потрапив у збірну, а з часом. Потім чимало набігався за Оксаною, доки завоював її серце.

— Із Кримом вас ще щось пов’язує?

— Звісно, адже у Сімферополі живуть мої батьки. Вони перебралися туди з Білорусі, коли мені було два роки. Крім того, дуже люблю відпочивати в Криму; особливо подобаються Севастополь і Місхор. Надаю перевагу активному відпочинку. От днями приїдуть друзі, то ми вирушимо машинами в мандрівку Кримом.

Подобається мені й занурюватися з аквалангом, кататися на конях в гірській місцевості.

ДОСЬЄ «УМ»

Ігор Борисик

Майстер спорту міжнародного класу з плавання (спеціалізація — брас).

Народився 2 червня 1984 р. у селі Язвинки (Білорусь). В Укра­їні — з дворічного віку. Спортом почав займатися у шість років.

Чемпіон світу на 100 м брасом і срібний призер на 200 м 2008 р., чемпіон Європи на 100 м 2007 і 2008 р., бронзовий призер на 100 м 2004 р. і на 200 м 2008 р. (усе — в 25–метрових басейнах), бронзовий призер ЧЄ серед юніорів на 100 м брасом 2002 р.

Учасник Олімпійських ігор 2008 року (сьоме місце на 100 м).

Рекордсмен України на 100 м (58,67 сек.) і 200 м брасом (2.08,73).

Особисті тренери — Алла Логвинчева, Іван Сивак.

Неодружений.