...Спочатку у Воздвиженському посадили липи. Дві велетенські алеї завдовжки сімсот та вісімсот метрів — навхрест. Хрест мав захищати майбутній сад од вітру. Потім навколо виростили плодові дерева. Дивовижна краса була, коли вони цвіли. А як пахли, квітнучи, липи! Бджоли з пасіки, спеціально розташованої поруч, трудилися невтомно... Справді, острівець раю на землі. Як, мабуть, і мріяв Микола Неплюєв, який заснував тут незвичайну школу для бідних дітей — такий собі «інститут нешляхетних панянок».

Зараз тих яблунь, звісно, не лишилося — вік плодових дерев, як і людей, досить обмежений. А липи стоять уже понад сто років і продовжують вражати величністю.