10 причин не вважати Ульяна порнографом

1. Поняття «порнографія» належить до найменш конкретизованих підцензурних понять. Остання широка гуманітарна дискусія стосовно його форми та змісту відбулася у середовищі французьких філософів у 1960–х роках. Констатувалося, що це «всюдисуще й значною мірою неминуче явище» (Антологія феміністичної філософії. — К.: Основи, 2006), яке на мистецькому рівні, за словами Жака Бодріяра, стає «ефектом істини» та «оргією реалізму» (див.: Літературознавча енциклопедія. У двох томах. — К.: Академія, 2007).

2. Водночас філософи відзначили іманентну провокативність цього феномену, оскільки, за висловом Жоржа Батая, «еротизм по суті охоплює ту сферу, котра визначається лише виходом поза межі правил» (Гендер, ерос, порно. — Л.: Незалежний культурологічний часопис «Ї», 2004). Це означає, що «порнографічні» мотиви завжди матимуть непримиренних звинувачувачів з числа агресивних прихильників «здорового глузду» та патріархальної моралі.

3. Хоча Літературознавча енциклопедія й застерігає від «невиправданого поширення поняття «П.» на еротичні мотиви літератури», історія світового письменства рясніє подібними казусами. Так, свого часу були кваліфіковані як «порнографічні» твори Д.Г.Лоуренса, Г.Мілера, Н.Мейлера, Ж.Жене, які нині посідають місце у класичному літературному каноні (див.: Гаролд Блум. Канон в літературі. — К.: Факт, 2007).

4. Сучасне українське літературознавство та критика вважають Олеся Ульяненка одним із найталановитіших та най­оригінальніших письменників середнього покоління. Його останній роман «Жінка його мрії» засвідчив подальший розвиток професіоналізму літератора. Є всі підстави вважати, що цей твір викличе ряд серйозних досліджень — не лише літературознавчих, а й психологічних, філософських і навіть соціологічних.

5. Наскрізною темою усієї творчості О. Ульяненка є вивчення людських ілюзій: зародження, способи реалізації та наслідки здійснення бажань; роль підсвідомості у цьому та конфліктологія ілюзій–бажань. Ключ–фразу з останнього роману можна успішно докласти до всіх попередніх його творів: «Чого просиш, завжди буде, але тільки як цим правильно розпорядитися?»

6. «Жінка його мрії» — дослідження бажань та ілюзій сучасних українців. О.Ульяненко ставив собі ту саму мету, що і Норман Мейлер у своєму класичному романі «Американська мрія» (першодрук — 1963 р.), який сорок років тому також називали «порнографічним». Власне, «Жінка його мрії» — це своєрідний парафраз, римейк «Американської мрії».

7. Сексуальні ілюзії посідають чільне місце у людській психології. Сучасний американський фахівець з літератури та філософії Кейт Мілет пише: «Коїтус так тісно пов’язаний із широким контекстом людських взаємин, що править за виповнений ущерть мікрокосм розмаїтих поглядів і вартостей, з яких, власне, і складається культура» (Кейт Мілет. Сексуальна політика. — К.: Основи, 1998). Тож не дивно, що в обох згаданих романах (Ульяненка і Мейлера) «порнографічній темі» присвячено чимало уваги.

8. Стилістика описуваного у першій частині роману «Жінка його мрії» статевого акту за набором словоформ також нагадує роман «Американська мрія». Це не випадково, бо персонажі обох письменників належать до одного типу — людей з обмеженим культурним рівнем. «Був надто чесним і надто погано вихованим», — характеризує свого типового персонажа О.Ульяненко. Не випадково «порнографічні» сцени обох романів (українського та американського) витримані в дусі популярних коментарів до численних перевидань «Камасутри». А «Камасутру» вже давно не вважають за порнографічний твір, бо, як пише професор кінознавства і риторики Університету Берклі (США) Лінда Вільямс, «якщо раніше «чисте бажання» «сексу заради сексу» вважалося критерієм непристойності, то тепер сам по собі секс став настільки важливою мотивацією людських прагнень і вчинків, що критерії непристойності виділити досить складно» (Гендер, ерос, порно).

9. Попри похмурість свого письма, О. Ульяненко — письменник–мораліст, у чиїх творах зло завжди самознищується. Для переконливого відображення цього процесу письменникові потрібні детальні й часом гротескні описи. До таких належить і згадана «порнографічна» сцена роману «Жінка його мрії». Але вона — лише одна з чималої низки інших сцен–характеристик в авторському ланцюжку доказів саморуйнівної природи зла. Ці сцени–характеристики переплетені в такий спосіб, що вони постійно відлунюють одна в одній, утворюючи складну образну поліфонію твору. Описуючи різні (не лише «порнографічні») фантазії своїх персонажів, О. Ульяненко таким чином персоніфікує, індивідуалізує своїх героїв — такий його «фірмовий стиль» як літератора–портретиста. І вже одне це унеможливлює кваліфікацію автора як «порнографа», оскільки власне порнографічні образи конструюються за протилежним принципом, шляхом зображення максимально типізованих моделей або, як пише професор філософії університету штату Масачусетс (США) Лін Тірел, «об’єктів з обмеженою індивідуальністю… деградованих іміджів» (Гендер, ерос, порно).

10. Уже згадуваний американський науковець Лінда Вільямс переконана, що «стратегічно більш доцільним буде виступати за розвиток, а не за обмеження обговорення сексуальних питань» (Гендер, ерос, порно). Що стосується сучасної української літератури, то — на відміну від європейської та американської — вона ще не набула достатнього досвіду віддзеркалення різноманітних проявів сексуальності. Тому правий львівський філософ Тарас Возняк, котрий вважає, що її «завдання — усе проговорити, ви–шептати, ви–плакати, про–кричати, щоб врешті щось для себе зрозуміти» (Гендер, ерос, порно).