До музею — як у церкву

      Основною подією святкування 100-річчя заснування Національного музею у Львові буде відкриття постійної експозиції, присвяченої фундатору музею Андрею Шептицькому, та залу Богородчанського іконостасу. Музейники сподіваються, що реставрацію та монтаж іконостасу вдасться завершити до 13 грудня, коли розпочнуться урочистості. Дата не є випадковою, адже саме цього дня відзначав свої іменини митрополит Андрей. Його пам'ять у музеї шанують — саме коштом митрополита було споруджено розкішний музейний корпус на вулиці Драгоманова, 42, відбирались кращі твори українського мистецтва, які й стали основою збірки Національного. Вважалося за честь передати ікони, картини чи інші мистецькі витвори до колекції, патроном якої була така харизматична постать, як митрополит Андрей, розповіла кореспонденту «УМ» головний хранитель фондів музею Данута Посацька. Вже у радянські часи науковці музею їздили у численні експедиції по закритих дерев'яних церквах Галичини і відбирали кращі ікони, які в них знаходилися, — таким чином у роки атеїзму вдалося порятувати тисячі творів сакрального мистецтва. Отож зараз збірка Національного музею складає 100 тисяч (!) одиниць збереження, і він є найбільшим художнім музеєм України.

      Але справжньою перлиною цієї колекції є Богородчанський іконостас. Один лише факт — центральний зал музейного палацу було спроектовано спеціально для його експонування. Про історію цієї перлини розповіла заступник директора музею з наукової роботи Оксана Біла. Богородчанський іконостас було виготовлено у 1698—1705 роках у майстерні видатного українського іконописця Йова Конзелевича. Власне його пензлю належать лише дві найбільші ікони — Воздвиження та Успення Пресвятої Богородиці. Також він виготовив дияконські двері, «Тайну вечерю», окремі елементи іконостасу, він же розробив конструкцію іконостасу. Решта ікон написані його учнями, хоча Конзелевич активно втручався у процес їх творення, допрацьовував, домальовував, радив, як краще зробити. Спочатку іконостас було встановлено у монастирі Скит Манявський — там він перебував до 1786 року, коли австрійські війська розформували монастир. Саме тоді за 60 золотих його викупила громада села Богородчани, що біля Станіславова (тепер Івано-Франківськ) для церкви святої Трійці. Звідси і походить його назва. На жаль, перенесення іконостасу до церкви святої Трійці порушило його архітектуру, адже повністю він не поміщався у церквi. Пізніше святиню неодноразово переносили з одного приміщення в інше, а у 1916 році вона опинилася у Відні. До речі, черговий демонтаж іконостасу здійснювали австрійські солдати і зробили його нефахово. Однак у цей час митрополит Шептицький почав клопотати про його повернення до Львова, у колекцію заснованого ним Національного музею. Зусилля митрополита увінчались успіхом — спочатку іконостас перевезли до одного з музеїв Варшави, а у 1924 році він таки повернувся до Львова. У 30-х роках ХХ століття з ініціативи митрополита та за його фінансової підтримки на вулиці Драгоманова, 42 було споруджено нове приміщення Національного музею.

      Будівельні роботи завершилися у 1936 році. Однак повністю іконостас ніколи не експонувався — у 1939 році розпочалася Друга світова війна, згодом до Львова прийшла радянська влада. Колекція ікон митрополита Андрея Шептицького, в тому числі й Богородчанський іконостас, була перенесена в приміщення зачиненого Вірменського собору, де й пробула 50 років. Умови у Вірменському соборі не сприяли збереженню пам'яток мистецтва — він розташований у долині, де близько до поверхні підходять грунтові води, тож улітку вологість там складала 80—90 вiдсоткiв. За часів незалежності України більш ніж десять років місцева влада намагалася вирішити одну з найскладніших проблем — перенести колекцію митрополита Шептицького до відповідного приміщення та передати Вірменську церкву (до речі, одну з найкращих пам'яток сакрального будівництва XIV століття, яка заслуговує на окрему публікацію) вірменській громаді. Останню проблему вдалося повністю вирішити лише після візиту до Львова Папи Римського Івана Павла ІІ, який висловив особисте побажання помолитись у цьому храмі.

      Щодо Богородчанського іконостасу, то його реставрація розпочалася у 1997 році фахівцями Львівської філії Національного реставраційного центру в Києві. Директор Національного музею Тетяна Лупій розповіла, що відновлювальні роботи мали завершитися ще у 2000 році. Однак через численні організаційні проблеми вони затягнулись. Не так давно голова Львівської облдержадміністрації Олександр Сендега підписав розпорядження «Про створення наглядової ради з реставрації та встановлення Богородчанського іконостасу». У самому музеї розповіли, що іконостас встановлять у залі, який від початку було запроектовано для нього. Тим самим тут хочуть виконати волю митрополита Андрея Шептицького, зусиллями якого ця перлина українського малярства і потрапила до збірки. Реставратори музею також на повну потужність працюють над відновленням інших ікон, які півстоліття перебували у приміщеннях Вірменського собору. Саме з цих та інших фондів збереження експозиції протягом ювілейного року в музеї формуватимуть виставки, головна мета яких — показати львів'янам та гостям міста багатющу колекцію Львівського національного музею.