У таборі — чотири стіни, а тут воля!
Варто відзначити, що обидві колонії вражають. Лише КПП назовні та колючка по периметру нагадують про те, що тут розташовані виправні установи. Коли ж потрапляєш на територію, усе нагадує пересічну агрофірму, хіба що добре скупчену. Тут тобі охайні гуртожитки для працюючих «поселенців», й олійниця, і тік із зернонавантажувачами та вантажівками «ГАЗ–53А», що лише встигають завозити тонни зерна, зібрані на полях.
Засуджений Микола відкладає лопату, набирає повні долоні зерна й задоволено розповідає про свої трудові будні: «Я тут лише півтора місяця, перевели зі звичайної колонії, тому якою буде зарплата — ще не знаю. Але хлопці казали, що в жнива можна заробити набагато більше, ніж зазвичай. Зараз роботи багато, відпочинемо вже після жнив. Чи не важко мені? Та ну, що ви! Тут, можна сказати, воля, свобода! Багато плюсів. А «на таборі» що? Сидиш у чотирьох стінах та й усе. Табір є табір, а поселення — це поселення».
Є й ледарі, і втікачі
Керманичі Машівської та Крюковської колоній Юрій Шевченко та Сергій Довженко кажуть, що ледарі зустрічаються і тут. Люди як люди: хтось «паше», а хтось іноді може й «сачканути». Якщо в установі №9 працює 165 засуджених, то в колонії №29 удвічі більше — 340 чоловік. Але в цілому результати цих двох «поселень» вражають: минулого року в колонії №9 зібрали рекордні 3700 тонн зернових, цього року розраховують щонайменше на 2700 (вже зібрано — 1700 тонн). Натомість крюковчани намолотили поки що лише 750 тон, цьогорічний план — не менше 2500 тон. У кожному «поселенні» своя земля: у машівчан — близько двох тисяч гектарів, у крюковчан — майже три тисячі.
«Мало зібрати врожай — треба його ще продати, а яка ціна? Маємо ті ж самі проблеми, що й звичайні сільгосппідприємства, так само платимо податки, — говорить журналістам у полі голова Держдепартаменту з питань виконання покарань Василь Кощинець. —Але приватний власник має право набрати кого він хоче, а ми — лише тих, кого направляє сюди суспільство. На волі вони й не знали, як корову доїти треба, а тут набираються й такого досвіду. От тільки на комбайнах засуджені не працюють, бо це фахова робота, для якої наймають простих селян у навколишніх селах».
Позаду збирають пшеницю пара «Джон Дірів» (такою технікою не кожна агрофірма похвалиться), поруч — польова кухня, де обідають кілька водіїв. За ними спостерігає конвоїр із гумовою палицею на поясі. Дійсно, робота в полі — одне задоволення, без «колючки». Але по периметру лани об’їжджають охоронці на конях. Трудівники тут усе ж таки не прості. Юрій Шевченко розповідає, що лише в минулому році з «поселення» втекли двоє засуджених. Чому? Незрозуміло, адже одному з них лишалося два тижні до звільнення. Обох спіймали, й тепер вони відбувають термін за втечу на режимній «зоні».
Меду з молоком не бажаєте?
Окрема гордість «поселенців» — тваринницькі ферми. У доярів та свинарів найбільша зарплата, адже, незалежно від сезону й жнив, вони щомісяця гарантовано отримують 1200—1300 гривень. Роботи вистачає: якщо в Машівській колонії більше тисячі голів «верха» та 1,7 тисячі синей, то у Крюковській — 750 голів великої рогатої худоби та 800 свиней. Середньодобовий надій молока на корову складає близько 12 кг. Усі корми свої. До того ж, цього року обидві колонії — єдині з–поміж інших виправних установ України — отримали престижний статус племінного репродуктора з розведення ВРХ.
А ще ж є цехи з переробки сільськогосподарської продукції, де власне зерно переробляють на борошно та крупи в асортименті. За сезон із власного соняшнику лише в Машівській колонії вичавлюють понад сотню тонн запашної олії. Усе для потреб кримінально–виконавчої системи. Щоправда, Василь Кощинець зазначає, що лише аграрними колоніями–поселеннями всю армію арештованих та засуджених (яких утримують у 184 установах, включно із СІЗО) не нагодувати. Та й із держбюджету кримінально–виконавчу систему фінансують лише на рівні 37—40% від потреби.
І наостанок. Родзинкою полтавських «поселень» є власні пасіки. Засвідчую, мед там справді дуже смачний. Пасічник Іван Павлович розповідає, що до бджолярства долучився саме тут. Ще й запевняє, що мед із колонії №9, напевно, сподобався б самому Президенту Вікторові Ющенку. Звертатися рекомендує до начальника колонії, бо сам пан Павлович цього тижня вже звільняється й повертається на рідне Закарпаття.