Драма в Бескидах

Пізно ввечері, 23 липня, в реанімаційне відділення Долинської райлікарні з важким вогнепальним пораненням — дробина влучила в головний мозок — потрапила молода місцева жителька, котра перед тим у колі друзів відпочивала неподалік гірської річки Мізунька. Непритомну, зі значними втратами крові, дівчину привезли джипом дві молоді пари, шоковані тим, що з ними щойно сталося. Особливу тривогу, окрім госпіталізованої пацієнтки, викликав стан іншої дівчини — Лесі, котра, чекаючи первістка, перебуває на восьмому місяці вагітності. До цих драматичних обставин додавалася ще одна непересічна деталь: серед обстріляних був 28–річний Василь — молодший син Василя Кощинця — голови Державного департаменту з питань виконання покарань.

Пекельний постріл серед земного раю

Того дня молоді люди вибралися в гори на відпочинок, за два десятки кілометрів від прикарпатського райцентру Долина. У тутешніх Бескидах вони віддавна зупинялися на облюбованій галявинці, куди зазвичай не зазирають приїж­джі відпочивальники. «З дружиною Лесею та моєю троюрідною сестричкою Іванкою, котра повернулася з–за кордону в короткочасну відпустку, ми поїхали в гори, — розповідає Василь. — А Олег, мій товариш дитинства, з дружиною Наталею під’їхали трохи пізніше. Як завжди, на цьому місці ми розклали багаття. Олег готував козацьку кашу та смажив шашлик. У всіх був чудовий настрій».

Погожий літній вечір із яскравими зорями на чистому небі після вкрай спекотного дня видавався справжнім земним раєм. Але насунулася біда... «Я першим почув, — продовжує Василь, — що від Мізуньки в темряві до нас наближається машина. Коли побачив, як, окрім нижніх фар, на кабіні авто, прощупуючи місцевість, в різні сторони повертається прожектор з потужним пучком світла, вголос висловив припущення, що то їдуть браконьєри. Страху ніякого не було, бо біля нас горіло багаття і на двометровій жердині висів ліхтар. Але метрів за вісімдесят від нашої стоянки машина зупинилася, і ми потрапили в смугу світла від прожектора, який перестав рухатися. Через якусь мить, зрозумівши реальність небезпеки, я крикнув Олегові й Іванці: «Лягайте!». Леся з Наталею в цей час розмовляли в салоні автомобіля. Раптом грянув постріл — і щось просвистіло над головою. Я скочив до задніх дверей з протилежної сторони джипа і вихопив футляр із складеною в ньому гладкоствольною мисливською рушницею «Сайга–410» (маю на неї дозвіл і вожу в багажнику). Зарядивши рушницю, зробив попереджувальний постріл у повітря, аби ті, хто стріляв, зрозуміли, що перед ними — люди. Машина, схожа на УАЗ, різко рвонула назад і почала зникати з поля зору».

Правда з варіаціями

На жаль, переляком ця небезпечна пригода не завершилася. Відразу друзі не помітили, що Іванка сидить біля багаття, похиливши голову, а з рота в неї тече кров. Залишивши на місці все, як було, молоді люди поклали поранену дівчину в машину і помчали в Долину. Стан потерпілої медики відразу визначили як дуже важкий. Висновок місцевих лікарів невдовзі підтвердили і їхні колеги з Івано–Франківської обласної клінічної лікарні. За життя дівчини дотепер триває боротьба.

Хто ж стріляв і чи випадковими були ці постріли? Василь висловив три ймовірні версії того, що сталося. Пов’язані вони або з його бізнесовою діяльністю, або з батьковою роботою на чолі Держдепартаменту з питань виконання покарань, або з випадковим пострілом п’яних браконьєрів, які в темряві сприйняли постаті біля джипа за парнокопитних тварин. Схоже, міліція, до якої потерпілі звернулися відразу після госпіталізації Іванки, спершу почала активно проробляти інший варіант.

«Наступного дня, — розповідає Олег, — у райвідділку міліції кілька слідчих брали в мене пояснення майже шість годин. Забрали мобільний телефон, і я не міг навіть мамі подзвонити і сказати, де перебуваю. Після моєї детальної розповіді й відповідей на запитання кремезний, під два метри, міліціонер сказав: «Що ти нам розказуєш казки сивої кобили. Говори правду, як було. Ви посварилися і почали стріляли одне в одного. Ми тебе закриємо на п’ять діб, і ти нам усе розкажеш». Я відповів: «Робіть, що хочете, — правду я вам уже сказав. Ми з Василем дружимо з дитинства. До того ж я не мисливець, зброї в мене немає і ніколи не було».

Начальник Долинського райвідділу міліції Віталій Ільчишин від коментарів щодо стрілянини у злощасному урочищі утримався, зазначивши, що справу розслідує слідчо–оперативна група. Як стало відомо «УМ» із джерел, що заслуговують на увагу, вже встановлено, що постріл, який залишив кілька пробоїн у склі джипа і яким тяжко поранено Іванку, здійснений із відстані близько ста метрів. Крім того, у Мізуні — останньому населеному пункті, який лежить на шляху до місця описаної НП, — нібито вже знайшлися свідки, які бачили невідомий УАЗ, що роз’їжджав того вечора околицями села. Можливо, шлях до істини тепер стане коротшим.