...77 страчених життів, серед яких — 28 дитячих, сотні скалічених доль і невиліковно хворих душ і 240 кілограмів «неідентифікованої біомаси» (і це навіть не людські рештки!) на львівському цвинтарі у братській могилі... Це все лишила після себе Скнилівська трагедія: сім років тому, 27 липня, під час шоу, присвяченого 60–річчю 14–го авіаційного корпусу Військово–повітряних сил Збройних сил України, винищувач СУ–27, виконуючи маневри, упав на юрбу глядачів...
Згадувати про ту страшну катастрофу в Україні чиновники не люблять, а піаритися на ній не дозволяють родичі загиблих. Ось і цьогоріч постраждалі не проводили жодних акцій — лише молитва звучала на місці трагедії. Однак до неймовірного душевного та фізичного болю у постраждалих додається ще й гірка образа на державу: за ці сім років, окрім мізерних «офіційних» виплат за втрачені життя, потерпілі не отримали нічого — навіть теплих слів, не те що офіційного статусу постраждалих чи вибачення.
А багатьом забути про свій «статус» не дозволяє здоров’я. І хоча всі 12 «скнилівських» інвалідів, дякувати Богу, живі, однак надії на одужання є не у багатьох. У найгіршому стані серед постраждалих і досі лишаються 50–річний Ігор Тарабаєв ( у нього була серйозна травма тазу) та 36–річна Надія Ковбак — під час аварії молода жінка отримала численні переломи хребта, втратила пам’ять. Увесь тягар догляду за молодою і недужою жінкою ліг на плечі її сестри Алли — за цей час родині так ніхто і не запропонував допомогу. А в численних довідках ніде не значиться, що причиною її покаліченого молодого життя стала Скнилівська катастрофа.
Не надто балувані увагою й інші постраждалі. За ці роки — ані жодного абітурієнта–пільговика, жодних, хоча б символічних, подарунків сиротам. Голова громадської організації «Скнилівська трагедія» Стефан Козак, який під час того авіашоу втратив 24–річного сина Григорія, каже, що про потерпілих просто забули на всіх рівнях. Не пішла місцева влада на поступки постраждалим навіть у символічних проханнях. Ще три роки тому, каже Стефан Козак, міський голова Львова Андрій Садовий пообіцяв вирішити питання з перейменування вулиці Авіаційної, якою люди йшли в останню путь на летовище, на вулицю Пам’яті. Також обіцяли залагодити питання з виділенням землі для скверу Пам’яті «77 ангелів». «Однак віз і досі там», — каже «УМ» пан Стефан. У серпні минає три роки з часу звернення (а було 90 позовів) потерпілих до Європейського суду з прав людини, справу ще не взято у провадження. Потерпілі вимагають перегляду термінів вироків для винуватців трагедії та вважають, що їхнє право на справедливе незалежне судочинство було порушено, бо справу розглядав військовий суд.
За словами Стефана Козака, серед свідків та жертв Скнилівської трагедії стає дедалі більше пацієнтів психлікарні — не всі змогли пережити цю страшну біду. Адже навіть осягнути масштаби трагедії, коли в один день люди втрачали всіх дітей і онуків, не під силу людському розуму...