«Я його зліпила...»

Щити і корони, леви і плющ — гордо і пишно виглядають середньовічні герби великих королівств і знатних родів. Епохи феодальних «надмірностей» подекуди залишили ці герби у спадок сучасним, цілком демократичним державам. Останні, у свою чергу, диктують державницьку моду новачкам. Україні пощастило з символікою — тризуб дійшов до нас із часів святого князя Володимира, проте бароковими пишнотами так і не обріс. Тож творці української Конституції обізвали його «малим гербом», а в статті 20–й Основного закону звеліли придумати з часом і «великий герб», який би поєднував тризуб і символ Війська Запорозького, — козака з мушкетом через плече. Минуло десяток років, і до «великоукраїнського» козака приєднався галицький лев. Варіант Великого герба України, який уже декілька років домінував над іншими проектами і часом уже неофіційно використовувався, 17 липня презентувала Прем’єр Юлія Тимошенко як затверджений Кабміном і готовий до подання до Верховної Ради, де, щоб бути прийнятим, він мусить сподобатися конституційній більшості — не менш як трьом сотням народних обранців. Проте від проекту Великого герба, який претендує на остаточність, уже зараз багато людей хапаються за голову...

Що на гербі?

Традиційно герб — річ еклектична, яка складається з багатьох частин, покликаних максимально репрезентувати родовід особи чи історію держави. У кінцевому варіанті Великого герба України, затвердженому Кабміном, автори спробували поєднати символи основних епох української державності. Золотий тризуб на синьому щиті, який є Малим гербом, підтримує справа Козак із мушкетом — герб Війська Запорозького ХVI—ХVIII століть, за словами авторів, «усвідомлений за козацької доби як державний та національний («Герб Нації»), вивершує ідеали повновладдя народу, свободи, християнської любові, братерства та демократії». Зліва щит із тризубом тримає Золотий лев — герб Галицько–Волинської держави, спадкоємиці Київської Русі, а також символ західноукраїнських земель аж до початку ХХ століття, лев має на голові корону князя — короля Данила Галицького. Ці щитотримачі, як називають їх геральдисти, «підкреслюють особливу значимість та роль згаданих державних утворень у визвольних змаганнях українського народу, які в різний час були охоронцями та спадкоємцями державницького життя Київської Русі, засвідчують його неперервність у різних правових формах, символізують історичне єднання державотворчих центрів Сходу та Заходу України».

Угорі герб вінчає так званий «намет» — орнамент із пурпурово–золотого листя плюща і стилізований під українське бароко, який «найвиразніше підкреслює національний колорит графічної композиції». Над наметом — князівська корона, здогадно — Володимира Великого. Ця деталь, чомусь не пояснена авторами у супровідному описі, на всіх гербах символізує суверенітет, перейнятий від давніх держав. Під щитом із тризубом — синьо–жовта стрічка та золоті колоски пшениці, переплетені з кетягами калини. Це в задумі авторів «є поетичним образом, ознакою щедрості та багатства української землі, символізує добробут України, миролюбність її народу».

Корона в лопухах

Хоча для пересічного ока урядовий проект Великого герба виглядає цілком «гламурненько», його одразу зустріли бурею критики професійні геральдисти. Не для протоколу доводилося чути навіть такі «оцінки»: «Цей герб — навіть не порнографія, це взагалі казна–що!».

Науковець, історик та голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило стриманіший у висловлюваннях: «Уся проблема в тому, що герб має неправильне геральдичне вирішення, тож байдуже, як там стоять козак чи лев». Найголовніша проблема, на його думку, — корона на гербі. Річ у тім, що з точки зору геральдики, корона може увінчувати лише герби конституційних монархій, таким чином Об’єднане Королівство, Швеція та Бельгія мають корони на гербах, а такі країни, як Німеччина, Франція, Польща і навіть Росія — не мають, хоча їхні монархічні традиції зов­сім не бідніші. Все визначає Конституція: Україна — демократична республіка, тому корона на гербі — нонсенс.

Інший недогляд — «намет» із плюща під короною і над тризубом. «Річ у тім, що намет зазвичай вінчає шолом, — пояснює пан Гречило, — якщо немає шолома, то намет лише як декоративну деталь використовувати не можна. Я розумію, що у них між короною й щитом було порожнє місце, і вони вирішили його заповнити якимись «лопухами». Ще недоладність — синьо–жовта стрічка під щитом. Її називають «дивізною», і на ній має бути девіз країни. Без девізу не потрібно й стрічки, проте деякі геральдисти вважають, що це допускається і що з такими деталями можна примиритися і відшліфувати їх, якщо тільки виправити згадані вище фундаментальні помилки. Зрештою, багато країн, історія яких протягом ХІХ—ХХ століть робила круті повороти, мають один простий герб: німецький і польський орли поміщаються на щитах без жодних корон, тримачів і плющів. Герб Ірландії, історична доля якої дуже схожа на нашу, — золота ліра на синьому тлі. Такі ж прості й мінімалістичні герби–щити Словенії й Словаччини. На думку багатьох, у цей ряд прекрасно вписався би й український тризуб на синьому щиті. Проте...

Під гербовим килимом

За словами пана Гречила, який входив до складу урядової комісії з прийняття Великого герба, схвалений урядом «остаточний» варіант герба просто–напросто «протисли». «Мінкульт проводив конкурс непрозоро, порушуючи норми конкурсу, — каже науковець. — Фактично протягували один варіант, хоча були й кращі проекти, але їх відсікали. Те, що було презентовано Прем’єром, протягували років десять, і мені дуже дивно, що за ці роки автори так і не виправили помилок у своєму проекті». За словами пана Гречила, під час голосування за остаточний проект у комісії серед літа навіть не змогли зібрати кворум, і дехто голосував телефоном.

«Якщо пофантазувати, що Верховна Рада проголосує і прийме цей варіант герба, то це буде катастрофа. Найгірше ж, що світ насміхатиметься з нас цілком заслужено, — каже Андрій Гречило. — Тож варіантом може бути просто «зачищення» Статті 20 Конституції України, де треба вказати, що в Україні лише один герб — теперішній». На зорі незалежності рішення про два герби було наслідком ком­промісу: за Великий герб не проголосувала б тодішня комуністична більшість у ВР, а молодій державі потрібен був герб для вжитку, тож постановили прийняти тризуб «малим», а з великим почекати до ліпших часів. Згодом, у 1996 році, це прописали в Основному законі, проте не зазначили терміни прийняття Великого герба, тож якщо Рада все ж відхилить варіант, презентований Юлією Тимошенко, — чекати, радитися й малювати можна безкінечно. n