Василь Кравчук (у центрі) під час церемонії отримання атестатів про освіту засудженими Замкової виправної колонії №58.
Цей білокам’яний будинок на лівому березі тихоплинної Горині височіє над старовинним Ізяславом понад чотири століття. Він і до сьогодні вражає прибульців до міста своєю похмурою величчю і незвичною архітектурою.
Це монастир Бернардинців, збудований на початку XVII століття. Але не будемо заглиблюватися у віковічну історію цієї споруди.
Та повідомимо читачеві, що нині тут розташовано Замкову виправну колонію №58... А точніше — це тюрма максимального рівня безпеки, на території якої збудовано і приміщення для засуджених на довічне ув’язнення.
Зрозуміло, що в’язні такої колонії вчинили на волі особливо тяжкі злочини, за що й отримали суворе покарання. Тюрма — не санаторій. І в’язні Замкової виправної колонії знають, чому вони за ґратами.
Однак маємо пам’ятати, що й злочинці — теж люди. І закон вимагає відповідного поводження з цією категорією засуджених, аби не порушувати гуманістичні принципи суспільної справедливості.
Адміністрація Замкової виправної колонії №58 діє згідно з кримінально–виконавчим законодавством та правилами, затвердженими Державним департаментом України з питань виконання покарань, не відступаючи при цьому ні на крок від закону. Точний і твердий розпорядок дня, нормований час роботи і відпочинку в’язнів виконують тут неухильно.
Щодо харчування засуджених і їх утримання в установі діє суворий контроль. Члени спостережної комісії при Ізяславській районній державній адміністрації, депутати районної ради, представники громадських і релігійних організацій систематично відвідують колонію, знайомлячись з умовами, в яких утримують засуджених.
Насамперед констатуємо: що в зимовий час температура в камерах нижче 20 градусів не опускається. Адже (для тих, кому невідомо, відкрию «таємницю») Замкова колонія має свою, незалежну від міської тепломережі, котельню, де, як і на виробництві установи, працюють також засуджені, а температурний режим, який вони забезпечують у житлових приміщеннях колонії (ще одна «таємниця» — «ті засуджені, що працюють у котельні, живуть у тих самих житлових приміщеннях), є під постійним контролем адміністрації колонії.
Щодо харчування засуджених, то можемо з усією відповідальністю стверджувати, що воно налагоджено тут на потрібному рівні.
Ми, неодноразово перебуваючи в колонії, були присутні під час роздачі їжі засудженим. Як правило, меню становлять три–чотири страви. Борщ або розсольник із м’ясом, на друге — каша або плов. Подають також рибу, салати, компоти.
У розмові з засудженими тут же в їдальні ми жодного разу не чули від них нарікань на незадовільне харчування.
Треба додати до сказаного, що Замкова колонія має у своєму розпорядженні величезне підсобне господарство. Свинофермі, яку доглядають засуджені, можуть позаздрити будь–які багаті фірми чи сільськогосподарські кооперативи.
І раптом сенсаційна стаття в газеті «Україна молода» за 15 липня під заголовком «Дожити до волі». Читаємо підзаголовки: «Щури в монастирі», «Протести фінансує криміналітет», «Це не проблема Ізяслава».
Жах та й годі... Щури, мовляв, так знахабніли в Ізяславській колонії, що вже залазять уночі під ковдру та й сплять разом із в’язнями. Чудеса та й годі. Приручені щурі.
«Це, мабуть, хтось із тієї пишучої братії переплутав пацюка з нутрією, — усміхається начальник колонії Володимир Хомяков. — Цих тваринок ми розводимо, і вони поповнюють м’ясний раціон. Хоча для харчування ув’язнених нам вистачає і свинини. Щодо поштових відправлень, про що йдеться в статті, то її в колонії ніколи не прирівнювали до передач».
У матеріалі, видрукованому жирним шрифтом, стверджують, що засуджені вдалися до голодування, яке, мовляв, продовжується й нині.
Маємо вказати на те, що це «голодування» відбувається так, що аж за зубами тріщить. Їдять хлопці й у їдальні, і в камерах снідають, обідають і вечеряють. І навіть не знають того, що вони нібито голодують...
Маячня якась та й годі. Тож бо від імені наглядової комісії та й від самих засуджених, які не заангажовані «авторитетами», маємо сказати: «Хлопці і дівчата! Не вішайте локшину на вуха довірливих читачів і не підводьте шановну газету. Адже в брехні завжди ноги короткі. Та й пацюк ніколи не стане нутрією».
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
