У культурній царині влітку — затишшя, але є виняток — Одеський оперний театр. Останні кілька місяців тут нарешті завирувало життя — і творче, і громадське: перше спричинене призначенням генеральним директором Одеського національного академічного театру опери та балету відомого режисера і театрального менеджера Сергія Проскурні, втім, друге — тією ж подією. Частина колективу Одеської опери включилася в боротьбу з «варягом» і 10 липня успішно поборола київського «експериментатора, націоналіста і бандерівця». Ходоки до Юлії Тимошенко в ролях розповіли Прем’єр–міністру, як «профнепридатний» режисер хоче загубити академічну культуру і класичне мистецтво, як він незаконно реорганізовує державний заклад у державне підприємство і що фінансові успіхи директора Проскурні — за 80 днів його діяльності театр заробив 815 тисяч гривень — теж доволі сумнівні. А наприкінці новий директор Одеської опери Анатолій Дуда, за інформацією газети «Вечерняя Одесса», навіть заспівав Юлії Володимирівні оперну фразу «Желанье ваше мне закон!». Відтак 10 липня Міністерство культури і туризму України розірвало контракт із Сергієм Проскурнею (а призначили пана Проскурню на посаду генерального директора і художнього керівника 30 червня цього року) і на півроку уклало угоду з Анатолієм Дудою.
Учора в УНІАНі Сергій Проскурня чесно зізнався пресі, що з допомогою ЗМІ хоче достукатися до Юлії Тимошенко і потрапити до неї на прийом, адже Прем’єр не те, що не вислухала другу сторону конфлікту, директора Одеської опери не пустили на поріг її кабінету. Проте Сергію Проскурні є що сказати голові уряду — у нього на руках папери з переліком зловживань старої адміністрації театру, результати перевірок, цікаві цифри і факти. «Це насправді дуже серйозний глибинний конфлікт театральних ментальностей, — каже Сергій Проскурня, — це конфлікт, який знаходиться на території філософії театру, це конфлікт підходів до організації театрального процесу, це конфлікт менеджментів. І врешті–решт це конфлікт, який, на жаль, може перейти у сферу політики, ми все більше і більше чуємо з протилежного боку звинувачень мене в націоналізмі, в бандерівщині, до одеських ЗМІ і до одеситів звертаються з інформацією про те, що я львів’янин і що Західна Україна захоплює території, таким чином ці люди зміщують центр уваги з проблем творчості до проблем політичних».
Реорганізація оперного театру з держзакладу в держпідприємство не тільки давала можливість театру створювати свої фонди, розпоряджатися коштами, заробляти гроші самостійно, а й вимагала від колективу більше ініціативи, майстерності, більше прем’єр, сучасної естетики, крокування в ногу з часом. А це, за словами заслуженого артиста України, педагога–репетитора одеської опери Андрія Мусоріна, налякало старше покоління театру. Відомий хореограф Раду Поклітару, який прийшов підтримати Сергія Проскурню, сказав: «Театр не музей, театр — живий колектив людей, який працює зараз, і вони мають право брати участь у тих спектаклях, які виражають дух сьогоднішнього часу, у виставах, поставлених спеціально для них, живими режисерами. Я сьогодні прочитав у інтернеті, що в Одесі шлях від консерваторії до Оперного театру займає не 15 хвилин, а 15 років. Це сумно. Я працював у Большому театрі в Москві, в Маріїнці, повірте, вони не менш академічні театри, ніж Одеська опера, але будь–хто з вас, хто зайде на їхні сайти, побачить репертуар, афішу, імена постановників, зрозуміє, що там є експеримент, нові версії поруч із класичними постановками».
«У колективі нашого театру працює десь 500 чоловік, — каже Андрій Мусорін, — проти Проскурні висловилися 100 чоловік, решта бояться висловитися «за» відкрито, серед них є і народні артисти, і талановита молодь. Але Проскурня сам не хотів ніяких виступів на його підтримку, щоб не було протистояння, розколу в колективі. Адже зараз у нас чотири балетні вистави та 10—12 опер і все, декораціям і костюмам по 30—40 років. Не можна стільки років показувати одне й те саме — на них глядачі уже не ходять».
...Учора під УНІАНом 10 людей у балетних «пачках» зі шпалер із транспарантами і мегафоном влаштували «акцію підтримки» Проскурні. Серед них не було одеситів — самі кияни, інтелігентні обличчя, відчайдушні очі, такий собі маленький флеш–моб на підтримку права культури розвиватися не тільки згідно з директивами згори й уявленнями 90–річних класиків. Ще на прес–конференції зачитали відкритий лист творчої інтелігенції до Юлії Тимошенко, під яким до 20 підписів. Оце і вся реакція громадськості. «А що Вовкун?» — запитую у Сергія Проскурні, донедавна радника міністра культури, його багаторічного побратима по культурному фронту. «Він у Криму», — відповідає. Дивна позиція міністра, який 30 червня підписав один контракт, а 10 липня — інший. І після цього сподіватися на Юлю Тимошенко?