Як Тарас Тарасу

      Якщо вчитель продовжується у своїх учнях і процес цей є ланцюговим, то можна стверджувати напевно, що професору Тарасові Кияку «загрожує» безсмертя. «У студентській аудиторії почувався найзатишніше», — каже Тарас Романович. Зараз він обіймає посаду завідувача кафедри теорії і практики перекладу з німецької мови Київського національного університету імені Шевченка, є почесним доктором Інституту Придунайських країн та Центральної Європи (Відень). А ще — очолює Українське термінологічне товариство, автор понад 150 наукових статей, монографій, словників. І це далеко не всі досягнення відомого науковця.

      Народився Тарас Кияк 23 березня 1944 року в містечку Винники Львівської області. Галичина, що після Другої світової війни знову ввійшла до складу радянської імперії, стала в Україні останнім центром національно-визвольної боротьби. Через переслідування родина Кияків постійно змінювала місце проживання. Батьки мали музичну освіту, проводили велику культурницьку роботу у сільських школах та клубах. П'ятеро дітей Кияків грали на різних музичних інструментах, а Тарас Романович навіть брав участь у декаді українського мистецтва у Москві. А по закінченні школи вступив на факультет іноземних мов.

      Працювати почав ще під час навчання — був вожатим і перекладачем у «Артеку», лаборантом кафедри німецької мови Чернівецького держуніверситету... Наукова кар'єра складалася, можливо, не так легко, як хотілося — недремне око КДБ Тараса Кияка тримало на особливому прицілі (двічі він вступав до аспірантури, складав іспити на «відмінно», але в останній момент університет забирав це місце). Кандидатську захищав у Львові, а докторську — у Москві. Тоді здобувача попереджали: «Часи міняються, будьте готовими до принципової строгості». Захист тривав... 9 (!) годин, але завершився абсолютною перемогою Кияка.

      Тарас Романович повернувся до Чернівецького університету імені Федьковича і наукову діяльність досить успішно почав поєднувати з діяльністю політичною. Він стає співзасновником однієї з перших громадсько-політичних організацій України — «Зелений світ Буковини». Встановлює нові контакти з політичними та культурними колами Австрії, Німеччини, Румунії, організовує поїздки делегацій, засновує науково-дослідний Центр буковинознавства. Саме завдяки Тарасові Кияку з'явилося кілька пам'ятників Кобзареві (у тому числі й у Румунії), монументів Сидору Воробкевичу та Паулю Целану в Чернівцях...

      У 1994 році чернівчани обирають Тараса Романовича своїм представником у Верховній Раді України. Як народний депутат Кияк також устиг багато чого зробити. Варто лише пригадати свято 5-річчя Незалежності на горі Говерла, де він організував спорудження хреста, вагою понад тонну, стели, а біля підніжжя гори — гуцульської каплички.

      «Усе, чим я займався, — каже Тарас Кияк, — було корисне і потрібне людям». Попереду у ювіляра — нові проекти і нові ідеї, які обов'язково прислужаться нашій країні.