Голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко. (Фото з сайту minjust.gov.ua)
Скажу відразу: в інтерв’ю для Спілки немає нічого нового: та ж сама словесна еквілібристика керівника поштового відомства, небажання чітко відповісти на поставлені журналістом запитання. І прагнення знайти крайнього.
Крайнім для Таїсії Федорівни є Національна спілка журналістів України і її голова.
Спочатку — про тарифи «Укрпошти» щодо передплати друкованих ЗМІ на 2010 рік. Їх вона прагне збільшити на 28 відсотків. Звідки взялася ця цифра? — цікавиться журналіст Юрій Патиківський з «України молодої».
«Це наша домовленість з Ігорем Лубченком...» — відповіла Таїсія Федорівна.
І трохи далі: «Пан Лубченко має згадати: на 2008 рік ставилось питання підняти тариф на 100 відсотків...»
«Ви досягли такої домовленості зі Спілкою журналістів?» — здивувався журналіст.
«Не я, а мої попередники. Мені так розповідали. Я запропонувала збільшити тариф наполовину. Ігор Федорович заперечив — це, мовляв, забагато, давайте зменшимо. Я погодилась: давайте поділимо цифру навпіл — «сторгувалися» на 22 відсотках... Тепер від цих п’ятдесяти залишилося 28%».
Ось така арифметика у державної чиновниці. А тепер — правда. Тариф на 2008 рік підвищили на 60 відсотків, бо рівень інфляції за роки, коли тарифи не зростали, склав 59 відсотків. Отже, ні про які 100 відсотків не могло бути й мови.
На 2009 рік намагалися ще підвищити тарифи на 60 відсотків. Спілка категорично виступила проти. На нараді директорів обласних відділень «Укрпошти» я попросив сказати, скільки додаткових коштів одержало відомство від 60–відсоткового підвищення 2008 року і як їх використали, — ніхто на це конкретне запитання не відповів. Так само його не почули і на двосторонній зустрічі керівників Міністерства транспорту і зв’язку та «Укрпошти» з секретарями Національної спілки журналістів України.
А я ж запитував не про військові таємниці! Згідно з законодавством, приймаючи регуляторний акт, центральні органи виконавчої влади мають відразу оприлюднити розрахунки майбутніх надходжень і як їх буде використано. І не взагалі — скільки відсотків на зарплату, скільки на амортизацію, а конкретно: зарплата листоноші збільшується з скількох гривень до скількох, для перевезення преси буде закуплено скільки автомобілів такої моделі по такій ціні кожен, буде поремонтовано поштові відділення за такими адресами з конкретною вартістю ремонту кожного з них тощо.
До речі, та спільна нарада тривала дві з половиною години — і представники Мінтрансу й «Укрпошти» навіть для сміху не поступилися хоча б на відсоток! Довелося мені двічі ходити з цього приводу до Президента України, і тільки принципова позиція Віктора Андрійовича допомогла погамувати апетити «Укрпошти» до 27 відсотків.
Смішною виглядає розповідь Таїсії Федорівни, як розрахувала вона зі мною 28–відсоткове підвищення на 2010 рік хоча б тому, що у червневому номері часопису «Журналіст України» вона сама говорила про зростання тарифів на 25 відсотків!
Сьогодні «Укрпошта» розповідає про свою мрію закрити поштові приміщення, замінити їх пересувними відділеннями на автомобілях. Боже, та це ж уже було! Свого часу «Укрпошта» відмовилася від поштових вагонів, закупила для перевезення газет і журналів автомобілі. І що ж? Сталося так, як попереджала Спілка: автомобілі зношуються, ламаються, паливо дорожчає. Що виграли? Мабуть, і зараз поштовим чиновникам подібна ідея–фікс заморочила голову.
До речі, пані Замкова планує брати до цих автомобілів агентів із доставки періодики. Чому це не можуть робити листоноші? — цілком закономірно запитує журналіст.
Бо 60% їх працює в режимі неповного робочого дня і у стаж їм зараховується лише три місяці на рік, пояснює генеральний директор.
А хто ж побіжить на такі ж умови роботи? — запитуємо вже ми.
Ось тут і видні вуха «укрпоштівських» чиновників, ціна їхнім реляціям про середні зарплати листонош. Основна маса в регіонах, на селі одержує 0,3—0,4 ставки. Нехай би з контор «Укрпошти» походили б і поносили газети передплатникам хоча б у Києві!
Річ, неодноразово заявляла Спілка, — у нездарному менеджменті поштовиків.
Ось приклад. Полтавська організація НСЖУ обговорювала на пленумі правління питання передплати і доставки періодичних видань. Були присутні і керівники усіх поштових структур області. Редактор диканської газети «Трудова слава» Світлана Глушко розповіла, як вони просили своїх поштовиків продавати газети в роздріб. Поштовиків ця ідея не привабила. Тепер 1 400—1 500 примірників «районки» продають приватники.
— Отак ви втрачаєте гроші, — зауважила Світлана Юріївна.
Учора я зателефонував до Диканьки, поцікавився, чи змінилося ставлення поштовиків до роздрібної торгівлі газетами. Виявляється, не змінилося.
У Решетилівському районі тієї ж області уроздріб продають 700 примірників місцевого видання, 400 з них — один приватник. Так що немає чого Таїсії Федорівні натякати на якість газет. Треба думати про якість роботи поштовиків.
І не жити мріями про децентралізацію друку. Нехай би діти працівників «Укрпошти» поділили разові тиражі всеукраїнських газет на кількість областей і порахували, скільки примірників припаде на одну обласну друкарню — чи встигнуть включити і виключити ротацію на такий наклад? Машин же для множення кілька сот примірників уже на поліграфічних підприємствах немає!
Дійсно, на пошті можна непогано заробляти, якщо займатися своєю безпосередньою справою, а не торгівлею порошком, милом, консервами, що стало основною турботою керівників відомства.
На тому ж пленумі правління у Полтаві одна представниця «Укрпошти» заявила:
— Якби не ваші газети, ми б за два тижні рознесли пенсії і мали б вільний час.
І оця заява перекреслює всі байки Таїсії Федорівни Замкової.
Одним із надважливих завдань після Революції гідності є перетворення державного телебачення, повністю залежного від влади, у громадське — яке б об’єктивно інформувало про події, які відбуваються в Україні. Тобто не просто «припудреними», а зовсім іншими мають стати ефіри, зокрема Першого Національного, які роблять працівники Національної телекомпанії України — досить громіздкої структури, у віданні якої багато функцій і підрозділів. >>
Минулого тижня на засіданні Верховної Ради народний депутат від «Свободи» Ігор Мірошниченко вимагав від Генпрокуратури України розслідувати спільну діяльність «Громадського телебачення» та Національної телекомпанії України. Емоційний «свободівець» висловив незадоволення керівництвом НТКУ: гендиректором Зурабом Аласанією та його заступниками Олександром Лієвим і Дар’єю Юровською. >>
За останні місяці, відколи в Україні розпочалися протестні акції, постраждала більша кількість медійників, аніж у будь–якому збройному конфлікті у світі, — заявила позавчора головний юрисконсульт Національної спілки журналістів України , президент Асоціації медіа–юристів України Тетяна Котюжинська. >>
Минулі вівторок–середа стали ще одним кризовим періодом за три останні місяці протистояння громадянського суспільства і діючої влади. Речники останньої, страхаючи, протрубили, що «зачистять» київський Майдан за годину, а Президент Янукович перед тим порадив усім мітингувальникам розійтися. >>
Відомо, що на українські терени журналістика прийшла в 1776 році, коли у Львові впродовж року виходив французькою мовою тижневик Gazette de Leopol («Львівська газета»). Перша газета українською мовою «Зоря Галицька» (1848—1857) — сучасниця «Весни народів» — виходила так само у Львові. >>
У листопаді є дві дати, які спонукають говорити про історію електронних мас–медіа: на початку місяця у 1951 році транслювали перші телекадри у Києві, а раніше, 16 листопада 1924 року, здійснили першу в Україні радіопередачу з Харкова (з 1994 року це у нас офіційний День працівників радіо, телебачення і зв’язку). Тому ми вирішили поговорити про минуле телебачення з Іваном Мащенком, одним з найвідоміших українських дослідників історії радіо і ТБ, автором книги «Міфи і реалії телерадіоефіру» та двотомників «Телебачення України» і «Енциклопедія електронних мас–медіа». >>
