Народним депутатам України, які входять до однойменної прем’єрської фракції, не звикати воювати з людьми. І в першу чергу тому, що «лозинських» у парламентських лавах БЮТу принаймні кілька десятків (якщо згадати тих, хто не голосував за зняття депутатського імунітету з Лозинського, — так звана «група Портнова». — Авт.). Чому «група Портнова» відмовилася голосувати за позбавлення Лозинського недоторканності, можна пояснити лише народною приказкою: бо «одним миром мазані». І якщо екс–нардеп не гребував влаштовувати сафарі на людей, то Андрію Портнову заважають журналісти.
«УМ» писала, що, за деякою інформацією, цей БЮТівець може бути причетним до справи про загибель колишнього прокурора Дніпропетровської області Володимира Шуби. Отож Андрій Портнов зажадав «сатисфакції». 31 березня 2009 року Печерський районний суд столиці відкрив провадження у справі за позовом народного депутата Андрія Портнова про «захист честі, гідності та ділової репутації, спростування відомостей, що не відповідають дійсності». У відповідь «УМ» звернулася до Апеляційного суду міста Києва, в якому просила скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва в частині підсудності справи і направити її до того ж суду, аби по суті було вирішено це питання і визначено підсудність справи за місцем знаходження належного — відповідача ПП «Україна молода», який знаходиться в Шевченківському районі міста Києва.
Керуючись дивною логікою, Апеляційний суд відмовив у задоволенні нашої апеляційної скарги. Однак, що найцікавіше, «УМ» дізналася про це зовсім випадково. Адже 11 червня об 11 годині 30 хвилин, як було зазначено в повідомленні Апеляційного суду міста Києва про виклик у судове засідання, розгляд нашої апеляції не відбувся. У цей день і час, як переконалися представники газети, заздалегідь прибувши у вестибюль суду і читаючи розклад засідань на табло суду, Колегія суддів судової палати в цивільних справах під головуванням судді В. М. Вовченка розглядала іншу справу. Про нову дату зустрічі в залі Апеляційного суду «УМ» не була повідомлена, як, до речі, й решта відповідачів.
Лише 8 липня адвокат «УМ» зміг ознайомитися вже з... вердиктом Феміди. Ухвала суду датується 18 червня. А на текстах повідомлень Апеляційного суду міста Києва від 29.05.2009 року та повідомлень про вручення рекомендованих відправлень зроблено «поправку»: цифра «11» стала «18». Чия рука це зробила, за чиєю вказівкою? З якою метою? І чи випадково це відбулося з огляду на те, що позивач — народний депутат, член Вищої ради юстиції? У журналі фіксації судового засідання від 18.06.09 в графі №12 зафіксовано: «Суд, порадившись на місці, ухвалив: розглядати справу у відсутність не з’явившихся осіб» (тобто жодного з трьох відповідачів або їхніх представників та третьої особи). Чому так трапилося, що апелянта немає, Феміду не цікавило.
Доволі цікавими в цьому журналі є й графи №№ 22 і 25. З них дізнаємося: «Судді пішли у дорадчу кімнату 18.06.2009 року об 11–й годині 44 хвилини і 24 секунди, а оголошення ухвали, як зафіксовано записом, почалося об 11 годині 45 хвилин 45 секунд. Усе засідання тривало 12 хвилин 29 секунд, а доля нашої апеляції була вирішена за... 1 хвилину 21 секунду.
Відтак газета звернулася до прокурора столиці Євгена Блажівського та начальника Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області Олександра Полковниченка з проханням провести перевірку щодо фальсифікації дати розгляду справи Апеляційним судом столиці й порушення закону в діях суддів та дати їхнім діям правову оцінку.