У нашій школі вчаться діти, які потребують корекції вад розумового розвитку. Крім старої будівлі з колишнього графського маєтку, до навчально–побутового комплексу входять приміщення, збудовані в 70–х роках минулого століття, а також чимала земельна ділянка. Свого часу сюди підвели газ, воду, облаштували систему каналізації. А мальовниче місце на березі річки Псел, без сумніву, сприяє оздоровленню дітей зі специфічними недугами. Здавалося б, тільки працюй...
Однак із перших днів минулого року пішли чутки, що нашу школу мають закрити. Вони виявилися небезпідставними. До нас зачастили різні комісії. Спершу підставою для закриття називали загальну тенденцію до скорочення установ інтернатного типу. Хоча в нашій школі навчаються не сироти — йдеться про спеціальне навчання та корекцію дітей, які не можуть навчатися у звичайних школах. Потім, уже в цьому році, зайшли з іншого боку: старе приміщення визнали аварійним. Від головного управління освіти і науки облдержадміністрації надійшло усне розпорядження скоротити кількість учнів майже наполовину — з 110 до 65. Дітей у поспіху розвезли по домівках або в інші школи–інтернати. Заборонили також відкривати перший клас.
Зрештою, в наказі головного управління 14 травня ц.р. ішлося вже про припинення експлуатації аварійних приміщень та вжиття заходів щодо вивезення дітей із навчального закладу, працівників попереджали про можливе їх звільнення, бо заклад не функціонуватиме — триватиме капітальний ремонт будівель. Мовляв, керівники і чиновники дбають про належні умови для дітей та економію бюджетних коштів. А ми, не погоджуючись із наказом, дбаємо винятково про власні «шкурницькі» інтереси, збереження своїх робочих місць.
Але ж тут, як кажуть, усе перекладається з хворої голови на здорову.
Бо ж, по–перше, наш інтернат є обласною комунальною власністю і підпорядкований головному управлінню освіти і науки ОДА. І якщо окремі його приміщення справді доведені до аварійного стану (в чому ми сумніваємося, бо відповідні висновки фахівців із Полтави робилися поспіхом, тільки за візуальними спостереженнями), то за це якраз і мають відповідати оті «дбайливці» з області, фактичні господарі тих приміщень. Переконані: капітальний ремонт, якщо буде проектно–кошторисна документація та фінансування, можна проводити без закриття закладу, поетапно.
Ми вважаємо, що таке «поліпшення умов» для наших учнів робиться за допомогою адміністративного тиску та обману. Ні Міністерство освіти, ні обласна рада згоди на закриття не давали. Годі казати про психологічні травми, яких зазнають при таких «переселеннях» діти (деякі з них за три роки побували вже у трьох школах).
А щодо незручностей в «аварійному» приміщенні — діти їх не відчувають, бо зараз спальний корпус, будівлю панського маєтку, не використовуємо. Вони навчаються і проживають в іншому корпусі, який за останні роки ремонтували й облаштовували.
То кому ж насправді муляє око наша школа–інтернат? Подейкують, до цих місць уже «прицінювалися» люди з великими грошима і «потрібними» зв’язками. Ще б пак! Чудова місцина для релаксу на березі Псла і майже «під боком» у великого міста — Кременчука. Невже тільки для «крутих» дядь і тьоть?