Джордж Кістяковський.
64 роки тому на американському полігоні Аламагордо прогримів перший на Землі ядерний вибух. З–поміж тих, хто спостерігав за випробуваннями, був і колишній киянин Джордж Кістяковський. Він не був випадковим глядачем. Від нього та його кількасот підлеглих залежало, чи власне відбудеться вибух. Саме Джордж Кістяковський розробив хімічний детонатор для ядерної бомби.
Киянин Юрій Кістяковський потрапив до США, емігрувавши від більшовиків. Дорога його пролягала через громадянську війну, фронти, потім через Німеччину, де він навчався хімії. До Штатів учений потрапив вчасно.
Кістяковського запросили консультантом Національного оборонного науково–дослідного комітету. Тут він організував працю з розробки нових вибухонебезпечних речовин і ракетного палива, досліджував і тестував такі вибухові характеристики, як, наприклад, розповсюдження фрагментації (радіус руйнування) й ударної хвилі.
На початку 1940–х Кістяковський також керував проектом розробки порошку, який отримав назву «Тітонька Емма», — вибухової речовини, схожої на борошно. «Родзинкою» цього «псевдоборошна» було те, що його можна було піддавати термічній обробці без втрати вибухових властивостей. Порошок насипали в мішки з–під борошна й під виглядом гуманітарної допомоги надсилали в Китай, де його використовували вже за «прямим призначенням» у війні проти Японії.
У той самий часу Кістяковського було залучено до розробки ядерної бомби під кодовою назвою «Манхеттен». Він відповідав за такий напрям роботи, як створення механізму для вибуху. Під керівництвом вченого працювало понад 600 осіб, ця команда мала розробити «вихідний» механізм для ядерної реакції, тобто запал. Як згодом зізнався науковець, він погодився на участь у проекті, оскільки був рішучим противником нацизму і бажав якомога дошкульнішого краху фашистської Німеччини.
Робота проводилася в ненормальних умовах і через брак часу (Вашингтон прагнув продемонструвати силу нового виду зброї своїм союзникам і суперникам, насамперед Радянському Союзові) доводилося нехтувати заходами безпеки. Вірогідність аварій і позаштатних ситуацій була велика, але ніхто не постраждав. «Манхеттен» коштував американському урядові мільярди доларів і, з наукової та військової точок зору, завершився успіхом.
16 липня на полігоні в Аламагордо (штат Нью–Мексико) прогримів перший на Землі ядерний вибух. Перші слова Кістяковського, який з–поміж інших спостерігав випробування бомби, були адресовані науковому керівнику проекту, «батькові» американської ядерної зброї Роберту Оппенгеймеру: «Оппі, ти винен мені 10 доларів». Виявляється, вони уклали парі щодо результатів вибуху...
Значно пізніше Кістяковський написав: «Переконаний, перед кінцем світу, в останню мілісекунду існування Землі, остання людина побачить те, що побачили ми».
Ядерні випробування «підгадали» до Потсдамської конференції (вона відбувалася якраз протягом другої половини липня — на початку серпня 1945 року), на якій лідери Великої Британії, США та Радянського Союзу ділили Європу. Коли звістка про вдалий випробувальний вибух у Нью–Мексико дісталася Потсдама, президент США Гаррі Трумен сказав: «Тепер у мене буде палиця проти цих хлопців». Звичайно, він мав на увазі СРСР. Принагідно скажемо, що Радянський Союз своє перше ядерне випробування на полігоні в Семипалатинську провів аж через чотири роки — в 1949–му.
За кілька тижнів запал, створений Кістяковським, спрацював у Нагасакі, пізніше — в Хіросімі. Що відчував при цьому учений, достеменно не відомо нікому. «Ми створювали атомну бомбу для уряду, ми мали всі підстави боятися, що проти нас таку ж зброю може застосувати гітлерівська Німеччина. Ми не думали, що створюємо фактично смерть. Ми створювали захист для себе, не маючи й гадки, що хтось може несправедливо постраждати», — напише Джордж Кістяковський через багато років.
У 1946 році вчений повернувся на наукову роботу в Гарвард, де очолив кафедру хімії. Він і надалі працював у напрямі досліджень ударних хвиль, молекулярної спектроскопії й кінетики хімічних реакцій.
На початку 1950–х рр. Кістяковський поновив свою співпрацю з американським урядом. Він став членом консультаційної ради з питань балістичних ракет у Пентагоні. Відомо, що Кістяковський підтримував ідею створення міжконтинентальних ракет, вірячи, що це буде гарним запобіжником для розповсюдження «комуністичної зарази». Він увійшов до делегації Сполучених Штатів на конференції для «запобігання несподіваної атаки» в Женеві у 1958 році.
Тоді ж Кістяковський став членом консультаційного комітету з хімічної енергії в НАСА, а також отримав посаду спеціального помічника президента Ейзенхауера з питань науки та технологій. До кола компетенції вченого також входили питання оборонного характеру і міжнародної політики. Про цей період свого життя Кістяковський докладно писав у книзі «Науковець у Білому домі. Приватний щоденник помічника з питань науки та технологій президента Ейзенхауера», яка побачила світ у 1976 році. Є в щоденнику інформація про ініціативи, впровадити які пропонував учений. Він висунув ідею вдосконалення системи збору розвідувальних даних про потенційного супротивника. Утім подробиць цих власних пропозицій і те, чи були вони реалізовані, Кістяковський не наводить.
Відомою є його інша ініціатива — створити так званий «поріг сейсмічності» вибухів. Суть цих рекомендацій Дуайту Ейзенхауеру зводилася до того, що всі ядерні випробування вище певного рівня сейсмічності мають бути заборонені. За задумом науковця, США та СРСР мусили домовитися оцінювати вибухи за однаковими критеріями потужності — щоб не виникало непорозумінь і «несподіваної» Третьої світової, ядерного кінця світу. Сполучені Штати запропонували цю ідею радянській стороні. Переговори на цю тему відбувалися без особливих суперечок, але якраз під час останнього їхнього раунду виникли форс–мажорні обставини. У відносинах країн криза, відома в західній публіцистиці як «криза U–2», а у нас — політ Пауерса над СРСР в травні 1960–го р. Переговори припинилися.
Утім за деякий час вони поновилися, і сторони затвердили пропозицію Кістяковського на папері...
Після ініційованої Кістяковським перевірки оборонної стратегії США виявилося, що армія, військово–морський флот та військово–повітряні сили самостійно планують свої гіпотетичні військові дії. Так, наприклад, були відсутні напрацювання підтримки бомбардувальниками наземної армії по мірі її просування, а винищувачі, відповідно, не створювали безпечний повітряний простір тощо. Іншими словами, виявилося, що збройні сили США не були готові до реальних воєнних дій! Коли Ейзенхауеру про це доповіли, президент був вражений.
Для початку Кістяковському доручили «зламати» впертий генералітет, який планував «війну для своєї зручності», тобто під свій рід військ, мовляв, ми — найголовніші, віддайте управління ядерними ракетами нам. Спротив військової верхівки був настільки великим, що, знаючи статус Кістяковського як спеціального посланця президента, його не пускали на об’єкти, відмовляли в доступі до інформації, ігнорували під тим проводом, що ми, військові, найрозумніші та найголовніші, а ви нам хіміків присилаєте.
Врешті–решт Ейзенхауер пообіцяв відправити у відставку несвідомих генералів, якщо вони й надалі саботуватимуть вказівки Кістяковського. Відтак за кілька місяців армія США отримала Єдиний спільний інтегрований план дій (Single Integrated Operational Plan).
Попрацював Джордж Кістяковський і в адміністраціях президентів Кеннеді та Джонсона. У 1968 році він залишив державну службу на знак протесту проти війни у В’єтнамі й повернувся до справ наукових — у Гарвард, на кафедру фізичної хімії. Впродовж наступних років Кістяковський був активним членом антивоєнної організації Рада миру, виступав за припинення гонки озброєнь й заборону ядерної зброї.
Джордж (Юрій) Кістяковський народився 18 листопада 1900 року в Києві. Батько Юрія був філософом, соціологом, професором міжнародного права Київського університету (кілька років тому в Україні вийшла книга про нього — «Кiстяковський: боротьба за нацiональнi та конституцiйнi права в останнi роки царату» авторства гарвардської дослідниці Сюзани Геуман).
Юрій вчився у приватних гімназіях Києва та Москви. Під час бурхливих подій 1918 р. воював у складі армії Врангеля, захворів тифом. У 1920 р. опинився в Туреччині, згодом — у Німеччині. Опановував хімію в Берлінському університеті. Наприкінці 30–х він уже в США. Кістяковського охоче взяли на роботу в Прінстонський університет. Тут він працював переважно в галузі хімічних реакцій. Пізніше почав викладати хімію у Гарварді.
Джордж Кістяковський був віце–президентом Національної академії наук США, членом Американської академії мистецтва та науки, Американського хімічного товариства, Американського товариства філософів, Американського фізичного товариства, а також Наукового королівського товариства (Велика Британія). Його нагороджено медаллю Свободи президента США.
Помер 7 грудня 1982 року.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
