«Мій батько — подвійна жертва нацистів»

Невдовзі на 89–річного Івана (Джона) Дем’янюка, якого, попри хворобу та немічність, таки депортували зі США до Німеччини, чекає суд. Дем’янюка, українця за походженням і людину з колишнім американським громадянством, німецьке правосуддя вважає прибічником нацистів. Позавчора прокуратура Мюнхена висунула йому офіційне звинувачення — сприяння вбивству більш як 27 800 людей у нацистських таборах смерті в часи Другої світової війни. Редакція «України молодої» отримала лист із США від сина обвинуваченого — Джона Дем’янюка–молодшого, який наголошує: у справі проти батька «відсутні будь–які ознаки правосуддя, натомість наявні винятково політичні цілі» — й закликає українські ЗМІ та всіх небайдужих стати на захист справедливості та нещасного старого.

«Іронією є те, що, згідно з німецькими законами, мого батька не могли б депортувати зі США, а також не могли б судити в Німеччині, — пише Дем’янюк–молодший. — Бо німецькі закони запобігають видачі своїх власних громадян. Ці ж самі закони унеможливлюють створення прецеденту, внаслідок якого німець може опинитися без громадянства. Однак вони добилися, щоб з допомогою Міністерства юстиції США зробити мого батька особою без будь–якого громадянства, а відтак відіслати до Німеччини.

Нині в Мюнхені готуються до показового суду. Тодішній Ізраїль прагнув дати лекцію молодим ізраїльтянам про Голокост, використовуючи наскрізь неправдиву інформацію про мого батька як нацистського вбивцю. Сьогоднішня Німеччина прагне донести до молодих німців, що їм не слід перекладати всю вину за Голокост на їхніх батьків–дідів... У 1985 році ізраїльтяни роздули в ЗМІ повідомлення про те, що мій батько нібито був у таборах Травніки, Собібор, а також нібито був огидним убивцею, який фізично знищив приблизно мільйон осіб у Треблінці. Хоч він не був винен, його мало не стратили. Сьогодні німці видали ордер на його арешт за підозрою у співучасті до вбивства 29 000 осіб. Хоча немає жодного задокументованого підтвердження або свідчень очевидців, аби довести, що він відповідальний за смерть хоча б однієї особи в будь–якому таборі будь–коли впродовж Другої світової війни».

«Мій батько — подвійна жертва нацистів, — робить висновок Іван–Джон Дем’янюк–молодший. — Його як червоноармійця мало не вбили німці, коли його поранили осколком артилерійського снаряду. Внаслідок цього впродовж трьох місяців він перебував у госпіталі, а відтак його відіслали назад на фронт. Згодом німці захопили його в полон, і він став військовополоненим. Виживши після артилерійського обстрілу та німецького полону, він, щоб уникнути примусової репатріації до ГУЛАГу, емігрував до США»...

Зараз він страждає від багатьох хвороб, у тому числі від хронічної хвороби нирок та лейкемії. Врешті, він помре від цієї хвороби, оскільки його кістковий мозок втрачає здатність виробляти червоні кров’яні тільця. Прогнозована тривалість його життя — від двох до трьох років, навіть значно коротше, якщо лейкемія прогресуватиме. Він залишається в лікарні в’язниці в Мюнхені; йому дозволили лише один телефонний дзвінок до моєї матері. Ми не отримали жодної пошти від нього, і він не отримав від нас (наскільки мені відомо). Він отримує українські газети. Ми відшукали українського священика, якому, можливо, дозволять його щотижня відвідувати. Чи не є іронією, аби його краще трактували в Ізраїлі (мав би більше можливостей), ніж у Німеччині?! Згідно з ізраїльськими тюремними правилами, він міг би телефонувати щотижня до родини, а також щомісяця телефонічно спілкуватися зі священиком...»