Дожити до волі

На початку минулого тижня — 6 липня — засуджені Замкової виправної колонії № 58 розпочали голодування, протестуючи проти грубого поводження та неналежних умов утримання, що порушують права людини. Держдепартамент із питань виконання покарань відреагував офіційним прес–релізом, в якому ствер­джується, що даний факт не має місця, але, за повідомленнями з колонії, голодування триває досі.

Щури в «Монастирі»

Замкова колонія, що в місті Ізяслав Хмельницької області, розташовується у колишньому монастирі — камери засуджених знаходяться в тому числі й у його підвальних приміщеннях. Саме тому колонію в кримінальних колах називають «монастирем». Про прийнятні умови утримання тут говорити не доводиться — постійний холод у камерах узимку, величезні пацюки і вологі стіни, по яких стікає вода.

«Сяде отакий величезний щур навпроти і дивиться на тебе, поки їсти на даси, — згадує колишній ув’язнений Ілля (ім’я змінено. — Авт.), — а зимою взагалі залазять уночі під ковдру і сплять разом із нами. Дуже холодно. Дуже», — Ілля мимоволі кутається щільніше у светр.

«І що, не кусають?» — дивуюсь. «Та ні, чого кусатись, їм же в теплі спати хочеться, — заперечує Ілля і додає, що «зеки» не раз добували собі холодними зимами обмороження у таких камерах. — А перевірки... чорт його знає! Чи вони опалення вмикають, коли інспекція приїжджає, чи що, але ніколи не знаходять неналежних умов. Все, мовляв, нормально».

Михайло Свистович, відомий громадський діяч та правозахисник, до якого не раз зверталися по допомогу засуджені «Монастиря», натомість пригадує, що кілька років тому одна перевірка все ж визнала умови утримання неналежними, причому настільки, що виправити вже мало що можна — треба закривати. «Чому і досі виправна установа функціонує і цьому рішенню перевірки не дали ходу — я не розумію», — дивується пан Свистович.

«Усе треба перебудовувати наново! — махає руками Ілля на запитання, що саме треба змінити в тюрмах, щоб утримувати в’язнів без негативних наслідків для їхнього здоров’я і морального стану. — Дворик для прогулянок — це коридор шириною півметра, вкритий дахом, повітря свіже туди навіть не заходить — який же це прогулянковий дворик? Там навіть зарядку зробити неможливо, розім’яти кістки якось — руки в бік навіть не розведеш! Матраци, на яких неможливо спати, — вони згнилі просто, замість двох комплектів постільної білизни — два простирадла. Творять узагалі що хочуть. Адвокатів не пускають, ледь тільки не сподобався — одразу дають зайвих пару років — усе через 391 статтю проводять, що завгодно. Це стаття ніби про порушення режиму. Але дивись, що вони роблять: не вийшов на зарядку (яка ніби як добровільна) — все, порушник режиму, суд, ще три роки до терміну ув’язнення приплюсували. Чому? Бо не сподобався табірному начальству, не виконував їхніх примх чи розпоряджень, що принижують твою гідність. За законом я маю право відмовитись від робіт, що принижують мою гідність, але в цій тюрмі це задарма не минається».

Протести фінансує криміналітет?

Що ж це за специфічна тюрма така — пояснює Олексій (ім’я змінено. — Авт.), у минулому теж засуджений: «В Україні є три найжорсткіші виправні колонії — це Олексіївська № 25, Замкова № 58 і Стрижавська №81. Це ніякі не виправні установи, це грандіозний жорстокий експеримент над людьми, які там перебувають. Тут ламають їхні особистості, знущаються, шукають межу, до якої може витерпіти людина, фізичне і моральне приниження».

Неофіційний «рейтинг» установ, що навів Олексій, дійсно підтверджується — варто переглянути в інтернеті та на шпальтах видань постійні повідомлення правозахисних груп про порушення прав людини у цих колоніях та акції протесту в’язнів цих установ.

«Перевірки не допоможуть, — вважає колишній «мешканець» Замкової виправної колонії Ілля. — Ну вони ж у жодну камеру не заходять, коли приїжджають! Що це за перевірки такі? Як можна так щось перевірити?!»

Відповіді прокуратури та Держдепартаменту на повідомлення про порушення прав людини і справді стабільні та передбачувані: «порушення прав людини немає, підтверджень викладених фактів не знайдено, скарг від засуджених не надходило». Ось і цього разу Держдепартамент із питань виконання покарань випустив подібну заяву.

«Державний департамент України з питань виконання покарань володіє інформацією про те, що кримінальні елементи з волі залучили для проведення цієї акції окремих громадян, які вважають себе правозахисниками, — йдеться у прес–релізі від 8 липня. — Саме вони дезінформували низку засобів масової інформації та родичів засуджених щодо умов відбування покарань та порушення прав людини в установі. Кримінальні елементи профінансували витрати родичів засуджених щодо поїздки до розташування Замкової виправної колонії (№ 58) та до центральних органів державної влади у м. Києві, де було організовано пікети».

«Як це взагалі може бути? — обурюється Наталя, дружина одного з засуджених Замкової виправної колонії. — Вони що, серйозно думають, що батьки, сестри, дружини людей, які перебувають у тих нелюдських умовах, будуть влаштовувати акції протесту за гроші? Такі заяви від кримінально–виконавчої системи є неприпустимими і принижують нашу гідність».

В офіційному повідомленні Держдепартаменту також ідеться про те, що «проведеною перевіркою встановлено: двоє засуджених негативної спрямованості… вдались до розповсюдження злодійських традицій та звичаїв, намагалися консолідувати засуджених із метою послаблення встановленого порядку відбування покарання в установі та отримання для себе не передбачених чинним законодавством пільг та привілеїв».

«Я не вірю в це! — каже Наталя. — Вся колонія не могла бунтувати через примхи двох авторитетів. Насправді керівництво колонії просто довело людей до того, що у них нема іншого виходу. Вони чудово розуміють, що буде з ними за ці акції протесту, і все одно протестують — а отже, умови вже просто нестерпні».

«Це не проблема Ізяслава!»

Наталя розповідає про особливості режиму Замкової тюрми. «Повне самоуправство адміністрації. Що хочуть, те і роблять. Чинне, далеке від досконалості законодавство і покривання контролюючими органами тому сприяють. Не допускають адвокатів, встановили обмеження на передачі — хоча ці обмеження дійсно приймаються на розсуд адміністрації закладу, таких жорстоких лімітів немає вже в жодній колонії. Наприклад, прирівняли посилки до передач. Відправить хтось із необізнаних товаришів книгу поштою в’язню — все, родина цього місяця не зможе передати йому харчі, бо передачка дозволена тільки раз на місяць. Можуть не пускати на побачення друзів під різними мотивами — «ти нам не подобаєшся», «ти раніше не приїжджав»...

«Це не проблема одного тільки Ізяслава. Це проблема всієї системи. Усіх тюрем. У більшій чи меншій мірі, але всюди відбуваються неприпустимі речі, порушення елементарних прав людини. При нинішньому стані справ нічого не зміниш. Всі між собою пов’язані, всі одне одного покривають», — підсумовує Ілля.

Поки що «спасіння потопаючих — справа рук самих потопаючих» і в Замковій тюрмі, попри офіційні спростування, за даними родичів, досі триває голодування.

Ольга ХУДЕЦЬКА

ДОВІДКА «УМ»

Два з половиною роки тому в «Монастирі» вже голодувало 28 засуджених рецидивістів. Тоді про це повідомляла Харківська правозахисна група. Засуджені з сектора максимального рівня безпеки (тобто із солідним кримінальним стажем) вдалися до протесту через кілька причин. А це й холодні стіни камер, по яких стікає вода, відсутність вентиляції й належного опалення, одинарні рами на вікнах та щури на підлозі. Практично не опалювалася й ділянка карантину, де новоприбулі засуджені перебувають перші 14 днів разом із хворими на туберкульоз. Засуджені також не задоволені діями адміністрації колонії при накладенні адміністративних стягнень. У коментарі «УМ» перший заступник голови Держдепартаменту з питань виконання покарань Микола Ільтяй зазначив, що у цій «зоні» купка рецидивістів регулярно протестує з метою впливу на адміністрацію, щоб перетворити «Монастир» на «бандитську зону».