«Бермуди» під Полтавою

Під непоказною обкладинкою дебютного роману Юрона Шевченка «Бермуди» міститься вельми цікава історія буття сучасних україн­ців. Назва роману — це назва автокооперативу у Прилуках, якому автор надає статус держави в державі, такої собі новоявленої Запорозької Січі. Його мешканці утворюють строкате товариство з представників різних національностей, професій та соціальних прошарків. Стрижнем «Бермудів», його засновниками й керманичами є єврей Арнольд Ізраїлевич та українець Опанас Охрімович — чоловіки у самому розквіті сил, які після розпаду Радянського Союзу намагаються створити свою територію проживання. Очевидно, тут можна повірити автору, що «Бермуди» ґрунтуються на реальних історіях, бо ж хто на початку 1990–х не намагався побудувати нове життя? От тільки більшості ніяк не вдавалося виборсатися із сірятини, якою їх огорнула совкова дійсність. Виринули не просто найсильніші, а й найавантюрніші, стверджує Юрон Шевченко, ті, хто тримає ніс за вітром, а за версією автора, це мудрий єврей та хитрий українець. У цьому стереотипному тандемі немає й натяку на національну образу, навпаки, Арнольд Ізраїлевич і Опанас Охрімович уособлюють багато чеснот: мудрість, відданість, щирість, справедливість і... любов до Батьківщини. Їхні «Бермуди», які вони вибудовували довго й ретельно як неприступну фортецю, що протистоїть негараздам зовнішнього світу і захищає всіх, хто готовий віддатися їй усім серцем, і — диво! — навіть невдаха, натхнений духом свободи і братської підтримки, може там стати успішною людиною. Але автор трохи підсміюється, надаючи цьому пострадянському утворенню ще й лоску європейської цивілізованості: «В «Бермудах» образовался здоровый коктейль из казацкой общины и английского клуба. Случайные люди, не сумевшие пройти тест на совместимость, в «Бермудах» не приживались».

Історія роману закручується навколо сакраментальної для України–2009 теми: бій під Полтавою, причини й наслідки поразки Карла XII. «Когда царь Петр победил войско шведов под славным городом Полтавой и превратил влиятельное европейское государство в политического карлика с очень высоким жизненным уровнем, он очень вдохновился — заложил основу империи... Но подданные монарха вяло реагировали на приказы. Московиты любили сербать брагу, закусывать тюрей с квасом, бить друг другу морды и с умилением слушать сказки юродивых, романтизировавшие бедность и убогость». «Як же такий народ міг перемогти добре вишколену армію короля?» — запитують один в одного троє шведів, сидячи в комфортному скандинавському барі й оглядаючи вуличних музик у косоворотках і з ложками. Щоб з’ясувати це насущне питання, вони вирушають у ризиковану подорож під Полтаву і потрапляють у «Бермуди». Там, на батьківщині Гоголя, їм являються найколоритніші образи українських аборигенів. Знайомство з ними і пізнання національного феномену триває сім днів: саме стільки п’ють, культурно відпочивають (у «Бермудах» читають філософські лекції і дають симфонічні концерти) і розкривають свою душу «бермудівці». А наприкінці читач стає свідком реалізації заповітної мрії українця: якби мені на голову впав мільйон доларів... На голову Опанасу Охрімовичу й Арнольду Ізраїлевичу падає більше — боргова розписка Карла, яка за 300 років накопичення відсотків зросла у ціні до вартості всієї шведської держави.

«Бермуди» — це роман–утопія, який оповідає про ідеальний суспільний уклад і реалізацію омріяного способу життя. Але гостроти й привабливості, без чого твір не був би таким читабельним, надає йому здоровий гумор, який має здатність щедро проростати на благодатному ґрунті нашої часто сюрреалістичної дійсності. Як справедливо зауважив Лесь Подерв’янський, друг Юрона Шевченка, книга читається легко і швидко, мало не за день, після чого в оточуючих починаєш чітко впізнавати героїв «Бермудів»: дивних, але таких милих співвітчизників, бо, незважаючи на важкий спадок століть, у своїй сутності вони залишаються добрими, хорошими й чуйними людьми. Хочеться вірити.