У «Ленкомі» знову йдуть дощі

Напередодні дня Ангела — святого Петра і Павла — в німецькій клініці від онкологічного захворювання помер відомий російський композитор, актор і співак Павло Сміян. Недобре почувався ще на початку року, але до лікарів не йшов, думав, що це панкреатит. У березні після обстеження лікарі поставили страшний діагноз — рак, сказали, що залишилося жити недовго, і відправили додому вмирати. Трупа театру «Ленком», в якому Сміян майже все життя пропрацював актором, підтримувала його, як могла. За останній рік вона втратила двох ветеранів — Олександра Абдулова та Олега Янковського. За третього, Павла Сміяна, боролися з усіх сил. Збирали гроші на лікування, відправили в найкращу клініку Німеччини, де його вдало прооперували. Співак ішов на поправку та, на жаль, дива не сталося. 11 липня у свої 52 Павло Сміян попрощався з нами назавжди. У січні в нього народився довгоочікуваний і пізній син Макарій, якому тепер замість татуся–чарівника мама Людмила співатиме улюблені всіма дітьми «33 коровы», «Ветер перемен» і «Непогода».

Павло Сміян народився у Москві в родині кінопрацівників. Закінчив Державний московський університет ім. Гнесіних естрадне відділення по класу саксофона. Працював у різних музичних ансамблях, філармоніях, у Росконцерті та у «Рок–Ательє», був солістом рок–групи «Вікторія», після цього потрапив в театр і кіно. До останніх днів грав у «Ленкомі». «Вважаю себе більше співаком, аніж актором», — часто повторював Сміян. У народі його теж більше знали як співака, а голос впізнавали з перших секунд. Музикою почав займатися з 1979 року. Записував і озвучував ролі, брав участь більш як у 20 кінострічках і мультфільмах, у тому числі «Парадоксы в стиле рок», «Трест, который лопнул» (Регімантас Адомайтіс), «Во­енно–полевой роман», «Ва­лентин и Валентина» і в «Трех Мушкетерах». Пісня «Непогода» для фільму «Мэри Поппинс, до свидания!» (співає за містера Ей) зробила з малознаного Сміяна відомого актора і музиканта. Весь радян­ський народ готовий був десятки разів переглядати титри фільму «На Дерибасовской хорошая погода, или На Брайтон–Бич опять идут дожди» заради фінальної пісні, аби вкотре почути бадьорий, енергійний голос Сміяна. Більше 20 років у рок–опері Андрія Вознесенського та Олексія Рибникова «Юнона и Авось» Павло співав знамениту фінальну пісню «Алилуйя!». Також брав участь у рок–операх «Звезда и смерть Хоакина Мурьетты», «Юнона и Авось», «Джордано», «Идут белые снега».

Співак жив за принципом «краще менше, та краще». Кожен із його нечисленних проектів вичищений до блиску. Над останньою своєю роботою, авторською сучасною двохактною рок–оперою «Слово и Дело», де був режисером, автором лібрето, музики і пісень, Сміян працював 25 років. Коли актора запитували, у скількох роботах можна почути його голос, Сміян лише ніяково усміхався. Адже за життя він устиг озвучити стількох героїв, у тому числі навіть деякі комп’ютерні ігри, що ліку їм не було.

«Завжди — ось це мій час», — гордо казав Сміян. Та навіть таким всюди встигаючим і талановитим особистостям інколи доводиться, як у «На Дерибасовской хорошая погода, или На Брайтон–Бич опять идут дожди», востаннє заспівати:

«Ни себя, ни вас дурить не стану я.
Где и что ты ни предпринимай,
Жизнь — она повсюду та же самая.
Дни свои прокашлял — и гудбай...»

КОМЕНТАР

Актор Дмитро Харатьян газеті «Московский Комсомолец» зізнався, що дуже любив Сміяна: «Хоча він був дуже складний у спілкуванні. По суті Паша — рокер. Його демонічний образ, чи то Ісуса Христа, чи то Распутіна, при дуже яскравій зовнішності багато в чому йому дуже заважав. Хто знає, може, якби не його позиція говорити всю правду–матку в обличчя, рубати з плеча, яка так не подобалася всім його начальникам, він міг би стільки ще встигнути! Адже крім «Юноны и Авось» та запису пісень на музику Дунаєвського до «Мэри Поппинс», він майже нічого і не заспівав. А талант мав фантастичний. У Паші був справжній дар — його голос із характерним хрипом, унікальний за звучанням, палітрою, тембром. І діапазон був дуже широкий. При цьому Паша був не тільки співаком і поетом, а й справжнім артистом».