«Зелений коридор» для мистецтва

Чи ви коли–небудь пробували ввезти в Україну картину Пабло Пікассо? Ні? А є люди і з такими проблемами. А якщо серйозно — то це проблема не лише окремих заможних особистостей, яких називають колекціонерами, а й України як культурної держави загалом: тоді як інші країни всіляко намагаються нагромадити на своїй території максимум шедеврів усіх митців та усіх часів, у нас на перешкоді цьому стоять старі митні закони, успадковані від СРСР, із їхньою практикою «залізної завіси». На ці проблеми звертали увагу давно самі митці, ба, навіть депутати Верховної Ради, проте справа починає потроху рушати з місця лише тепер, коли ситуація допекла сильним світу цього — колекціонерам із середовища української «буржуазії». Минулого тижня Міністерство культури і туризму України представило проект змін до закону «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». Зміни мають торкнутися всіх трьох аспектів закону: вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей в Україну.

Сам не гам...

Коли наш співвітчизник купить з аукціону за кордоном, наприклад, рідкісне полотно видатного художника, він заплатить величезні гроші, але для того, щоб привезти нове надбання до України, йому треба заплатити на кордоні ще й податок на додану вартість — 20% від ціни покупки, оскільки твори мистецтва розглядаються українським Митним кодексом як товар. Зрозуміло, що це відбиває охоту вітчизняним колекціонерам везти на Батьківщину придбані твори мистецтва. У період 2006—2007 років, коли діяв закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування виробів мистецтва, предметів колекціонування або антикваріату», загальна вартість завезених в Україну культурних цінностей становила 215 751 883 гривень, а наступного, 2008–го, зі зміною порядку оподаткування до нашої країни ввезли «мистецтва» лише на 51 710 871 гривень. Однак трапляються й абсурдніші речі: «Багато українських художників отримують запрошення на міжнародні зустрічі й виставки, але вони потім не можуть ввезти свої роботи назад в Україну», — каже Віктор Сидоренко, директор Інституту проблем сучасного мистецтва.

Податки на ввезення культурних цінностей в Україну однозначно пропонують скасувати: «Розроблені зміни до закону мають встановити можливість ввезення культурних цінностей без обмежень», — каже міністр культури і туризму Василь Вовкун. У цьому ми відстали не тільки від Заходу, а й від сусідів: «Ні в ЄС, ні в Росії нема сплати ПДВ при в’їзді з культурною цінністю», — зазначив голова Держслужби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України Юрій Савчук. Виникає лише питання, наскільки вільно власник культурної цінності може нею розпоряджатися в Україні. Автори законопроекту пропонують встановити 25–річний термін, протягом якого власник може вивезти з України придбаний шедевр, а потім встановлюється обмеження на вивіз. Колекціонери проти цього: «Досвід показує, що колекції живуть два покоління, а онуки їх розпродують, — каже нардеп і колекціонер Дмитро Табачник. — Треба видавати на предмет мистецтва свого роду охоронну грамоту на 25 років, щоб людина могла через 25 років, за бажання, її подовжити».

Окрема проблема — повернення культурних цінностей, пов’язаних з Україною та українцями, а також повернення Україною культурних цінностей іншим державам. Поки що цей процес рідко можна назвати «культурним обміном»: «Україна як держава явно програє іншим європейським країнам у поверненні на батьківщину своїх культурних раритетів, — каже Юрій Савчук. — Протягом 18 років незалежності Україна передала Німеччині понад 5 500 цінних архівних документів та культурних цінностей, з них — славнозвісний архів Музичної академії Берліна та два архіви Баха, вивезених із цієї країни після Другої світової війни. Натомість отримала 259 одиниць українських реліквій, які перебували в німецьких музеях». Головне, що потрібно на цьому напрямі, — законодавчо унеможливити односторонні передачі Україною культурних надбань іншим державам, як це практикувалося досі.

...і другому не дам

«У нашій країні ще досі заборонено вивозити твори мистецтва, які не представляють великої цінності, навіть серійного виробництва. Громадяни та гості нашої країни мусять залишати на митниці навіть сувеніри з Андріївського узвозу, — констатує міністр Василь Вовкун. — Звісно, це залишає дуже неприємні враження. А особливо напередодні Євро–2012, коли Україну відвідають десятки тисяч туристів та вболівальників і ми справді зіткнемося з проблемою, яка робитиме нашій державі мало честі». Аби відділити роботи Марії Примаченко від матрьошок, пропонується всі культурні цінності поділити на три категорії: ті, які заборонені до вивезення з України, які можна вивозити на підставі дозвільного документа та ті, які вивозяться без такого документа. До однієї з цих категорій культурні цінності «приписуватимуть» атестовані експерти–оцінювачі, щось на кшталт «нотаріусів від культури». Вони не мусять бути абсолютними знавцями в усіх галузях культури і мистецтв, але повинні мати можливості для організації достовірної експертизи: якщо експертові–спеціалістові з живопису ХІХ століття потрапляє в руки старовинна ікона XVIIІ століття, той мусить знайти знавця іконопису.

Саме на цих експертах має лежати відповідльність за достовірність оцінки мистецького твору. В разі якщо, наприклад, когось затримають на митниці при намаганні вивезти художній шедевр, оцінений у документах як такий, що не має цінності, то першою має летіти голова того спеціаліста, який проводив експертизу. Згідно з пропозицією до закону, експерт робитиме висновок, але свідоцтво на право вивезення культурної цінності видаватимуть посадовці «органів управління культурою» облдержадміністрацій, міськдержадміністрацій Києва та Севастополя й Ради Міністрів АР Крим.

Виникає питання: хто контролюватиме «нотаріусів від культури». «Трапляється, що експерти видають на один предмет по два свідоцтва: спочатку — що річ безцінна, а потім, коли власник хоче її вивезти за кордон, — що та сама річ не має мистецької вартості», — каже представник СБУ Валерій Жуков. Тим часом на кордоні часто нема кому проконтролювати, що насправді вивозиться: «Є лише вісім областей, де на митниці є державні спеціалісти–оцінювачі, а на всьому кордоні з Російською Федерацією їх немає зовсім», — каже Юрій Савчук. Відтак упровадження описаної системи оцінювання вимагатиме систематичного вишколу великої кількості експертів–мистецтвознавців як для державної служби, так і приватних.

Залишається додати, що остаточно узгодити законопроект планують до вересня цього року. Як зазначив Дмитро Табачник, якщо до Верховної Ради законопроект подаватиметься від уряду, то він мусить бути погоджений у 15 міністерствах, що займе близько чотирьох місяців, натомість є добра воля групи нардепів внести його від свого імені, що спростить процедуру і дозволить прийняти рішення впродовж місяця.